Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

преподобного Теодора Студита, єпископ Солунський, його ж пам'ять 26-го січня. Другий же Йосиф — цей преподобний посудохранитель Великої церкви. А канони, що вони створили, розрізняють так: де спочатку канона написано "творіння кир Йосифа", розумій — першого Йосифа святого, брата Студитового, єпископа Солунського. Те-бо слово "Кир" знаменням є великого сану і влади, як же єпископства. А де написано просто, без додавання Кир, "твір Йосифа", розумій — цього другого Йосифа преподобного, який не був єпископом, а тільки єромонахом, й ігуменом, і посудохранителем Великої Константинопольської церкви.

У той самий день преподобного отця нашого Георгія Безмовника, який у краю Ааконійському на горі, що Малея називається, постив.

У той самий день страждання святої мучениці Фервути, і сестри її удови, і рабині її, які постраждали в Персії

Коли святий Симеон, єпископ Перський, свої за Христа від Саворія-царя закінчив муки, залишилися по ньому дві сестри його: одна діва — на ім'я Фервута, а друга удова, і одна рабиня. Була ж свята діва Фервута юна літами і з лиця вродлива без міри. Про її красу довідавшись, цариця перська, Саворієва жінка, звеліла привести її до себе. І пішли слуги, взяли святу діву, і сестру її, і рабиню, і до цариці привели. Закінчувався вже рік після убивства святого Симеона-єпископа. Бачивши красу Фервути, цариця сказала до неї: "О діво, годиться тобі панею бути для багатьох, таку красу маючи". Відповіла свята: "Женихом маю Христа, заради Нього брат мій постраждав, і не можу про иншого жениха помислити". Цариця ж, нічого в неї не питаючи, звеліла їй у царській своїй палаті перебувати, із сестрою її і рабинею. Наступного ж дня цариця розхворілася раптово, і прийшли волхви перські відвідати її і зрозуміти хворобу її. І бачили в царициній палаті Фервуту, дівчину красну, і зранився один із волхвів красою її і, вийшовши з палати, послав до неї, кажучи: "Якщо хочеш бути мені жінкою, то випрошу тебе в цариці, і будеш панею над багатьма моїми маєтками і багатствами". Відповіла свята: "Неможливо мені, християнці, єднатися з поганином". Те чуючи, волхв той сповнився сорому та гніву і пішов до царя Саворія, кажучи: "Непроста є хвороба цариці, але якась отрута їй була дана. Є ж в палаті її дві сестри — християнки, їхній же брат Симеон, єпископ християнський, велінням твоїм убитий був. Точно, що вони, маючи зло на тебе за брата свого, отруту цариці твоїй, влаштувавши, дали". Зразу-бо звелів цар привести їх на допит. Приведені були всі три: свята Фервута, і сестра її, і рабиня — до царевих палат. Вийшов до них, за велінням царевим, Майптис, князь волхвів, а з ним инші два князі із синкліту, щоб допитувати їх і почути відповідь від них. На судищі сидячи і приведених перед себе бачачи, вони несказанною красою святої Фервути зразу зранилися у серцях своїх, і кожен з них думав собі лукаве, і таїв кожен нечистий свій помисел один від одного. Сказали ж до них: "Чому ж отруїли царицю, володарку вселенної? Через те мусите померти". Відповіла їм свята Фервута, кажучи: "Нащо таку вклав сатана у серце ваше на нас думку, що від істини далеко стоїть? І чому неправедно нас зганьбити хочете? Якщо крови нашої спраглі, то хто боронить вам пити її? Чи страти бажаєте нашої? Ось у всі дні руки ваші в тому оскверняєте. Ми ж, Бога нашого ради, як християни помираємо, не відвертаючись від Нього, бо Він — життя наше, і як же нам написано, щоб одному Богові поклонялися і Йому одному служити, так і робимо. Є ж і це в книгах написано: "Волхв і чарівник нехай не живуть, але нехай помруть від рук людей своїх". Як-бо ми мали отруту комусь влаштувати, коли таке діло не меншим є злом від того, щоб від Бога нашого відректися? Бо за два гріхи ті смертна кара належить". Коли свята те говорила, з насолодою її слухали. Дивувалися ж красі і премудрости її, не могли супроти нічого сказати, але кожен собі думав: "Я впрошу царя, щоб звільнив її від смерти, і візьму собі за жінку". Тільки ж Майптис провістив, кажучи: "Хоч і не годиться вам чарувати, як же ти сказала, щоб не переступити закону вашого, проте, жаліючи через смерть брата вашого, те зробите". Відповіла Фервута свята: "І яке зло витерпів від вас брат наш, щоб через нього бажати вам смерти і своє життя втратити в Бога? Хоч і вбили ви його, лютуючи нечестивим вашим гнівом, проте він живий, радіє з Христом у Небесному Його Царстві, супроти якого ваше царство є нічим". Коли те свята промовила, звеліли князі відвести її до темниці. Наступного дня дуже рано Майптис, князь волхвів, послав таємно у в'язницю до святої Фервути, кажучи: "Ось готовий я просити царя за тебе, щоб живою була ти і ті, що з тобою, лише погодися жінкою мені бути". Свята ж діва, те чуючи, сміливо відповіла: "Замкни уста свої, собако нечестивий, вороже Бога і всілякої правди, не смій більше такі нечисті слова вкладати у вуха мої, не може їх слухати розум мій, не буде того навіки, раз-бо поєдналася з Господом моїм Ісусом Христом і дівство своє Йому бережу, віру ж й істину Йому зберегти стараюся, Він-бо єдиний від гріха вільний, сильний вийняти мене з нечестивих ваших рук і нечистих ваших помислів, які на мене замислили. Не боюся ж смерти ані убивства не страшуся: дорога-бо, в яку послати мене хочете, доведе мене до брата мого любого, святого єпископа Симеона, і там знайду втіху печалі моїй і зітханням, ними ж тужу після смерти його". Так свята Фервута, невістаХристова, посланника Майптисового із безчестям від себе відігнала і того самого Майптиса, князя волхвів, сповнила великого сорому. Те ж зробила й з иншими двома князями, що красою її зранилися, — кожен-бо з них посилав таємно до неї посланців своїх до в'язниці, зваблюючи до шлюбу із собою, — і всіх вона осоромила. Зрозуміли після того кожен бажання один одного до дівчини тої і, старання своє бачивши, вирішили всі три князі згубити діву ту і тих, що з нею. Свідчили-бо неправедно перед царем, обманюючи, що християни ті — волхви, і чарівники, і достойні смерти. Тому звелів цар, аби поклонилися сонцю, — і тоді живі будуть. Святі ж мучениці вищезгаданим трьом князям знову на судищі представлені були, коли почули те веління цареве, відповіли: "Ми