Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

Той підняв руки, здаючись. Екіп проти заворушень був призначений, щоб запобігати та контролювати. Екіп спецзагонів – аби вбивати з максимальною ефективністю. Схоже, їх мандат щойно змінився.

***

Будь-якого дня тисячі суден могли бути пристиковані до станції Церера, тож активність тут рідко стишувалася і ніколи не вщухала геть. Кожен сектор міг прийняти двадцять кораблів, тож існував певний рух людей і вантажів, вантажівок, підйомних кранів і промислових штабелерів. Його загін відповідав за 20 секторів.

У повітрі смерділо мастилом та холодоагентом. Гравітація була меншою за 0,3 g. Обертання станції саме по собі тиснуло та створювало атмосферу небезпеки. Міллеру порт не подобався. Він нервував, маючи вакуум так близько під ногами. Минаючи робітників доків та команди транспортів, він не знав, сміятися чи плакати. Він був тут, аби, з одного боку, лякати людей собою, а з іншого – запевнити їх, що все під контролем. Після перших трьох секторів він надів посмішку. Це був один з видів брехні, яким він непогано оволодів.

Щойно команда досягла перехрестя 19 і 20 секцій, почувся зойк. Міллер дістав з кишені ручний термінал, під’єднався до наглядової системи та обрав систему безпекових камер. Вистачило декількох секунд, аби знайти його джерело: натовп у 50–60 цивільних, що зайняв майже весь тунель і перекрив рух в обидва боки. Над головами махали ножами і дрючками. Не менше двох пістолів. Кулаки молотили в повітрі. А посередині натовпу дорідний чолов’яга без сорочки гамселив когось смертним боєм.

– А ось і цирк, – мовив детектив та жестом наказав загону перейти на біг.

До повороту, за яким вирувало людське насилля, було ще метрів зо ста, коли вайло збив жертву на палубу і з силою наступив на шию. Голова повернулася набік під таким кутом, який не залишав жодних питань. Міллер пригальмував команду до жвавої ходьби. Його людям буде нелегко заарештувати вбивцю серед натовпу, якщо вони захекаються.

Тепер у воді була кров, Джо це відчував. Натовп розходився: хто на станцію, хто на судна. Якщо цивільні приєднаються до заворушення, яким шляхом вони посунуть? Рівнем вище та метрів за п’ятсот далі проти обертання був бордель, що обслуговував внутрішньопланетників. Тарифний інспектор з сектору 21 був одружений на дівчині з Місяця та хвалився цим занадто часто.

Забагато цілей, міркував детектив, обираючи причини відкривати вогонь. Потім порухом руки наказав снайперам розпорошитись. Зупиніться зараз, і більш нікого не буде вбито.

У його уяві Кандес схрестила руки і сказала: «Який план Б?»

Зовнішня частина натовпу здійняла тривогу задовго до того, як загін дістався місця злочину. Рух людей змішав цілі. Детектив зсунув капелюха на потилицю. Чоловіки, жінки. Темна шкіра, білі, підрум’янені – та всі довготелесі жителі Поясу астероїдів. Всі з перекошеними від злості пащеками, як у шимпанзе перед бійкою. У вусі почувся голос Гельбфіша:

– Сер, дозвольте завалити парочку. Додамо їм страху Божого.

– І до цього дійде, – посміхався Міллер розгніваному натовпу, – і до цього дійде.

Обличчя, яке він шукав, пливло попереду. Оголений. Здоровань, руки в крові і на грудях теж цятки руди. Центр кристалізації натовпу.

– Цього? – перепитав Гельбфіш. Детектив знав, що інфрачервона крапка вже прикрасила чоло Голого Торса, котрий уважно дивився на Міллера та поліцейських позад нього.

– Ні, це лише розізлить їх.

– Отже, як вчинимо?

Питання на засипку.

– Сер, те велике падло має наколку АЗП на лівому передпліччі, – не вгавав Гельбфіш.

– Отже, якщо доведеться стріляти – туди й поцілиш.

Міллер виступив уперед, приєднав термінал до локальної системи, перекривши сигнал тривоги. Його голос загримів з динаміків над головами:

– Це детектив Міллер. Якщо ви не бажаєте бути затриманими як співучасники вбивства, то раджу усім розійтись, – заглушив мікрофон і повернув погляд до Голого Торса, – але не ти, здорованю. Ворухни хоч мускулом, і ми тебе підстрелимо.

Хтось з натовпу кинув гайкового ключа, і срібляста залізяка полетіла вбік Міллерової голови. Той майже ухилився, але ручка зачепила край вуха. В голові задзвеніло, донизу поповзла цівка крові.

– Припиніть вогонь, – закричав поліцейський, – припиніть вогонь!

Натовп зареготав у відповідь. Ідіоти. Голий Торс, підбадьорений, зробив крок уперед. Його стегна так роздуло від стероїдів, що чоловік аж хитався. Міллер знову увімкнув мікрофон. Якщо натовп побачить, що між поліцейськими нема згоди, то біди не буде. Вони не розійшлись. Поки що.

– Отже, приятелю, ти лише безпомічних забиваєш на смерть, чи будь-хто може прийняти участь? – Міллерів діловий тон, перетворений відлунням, став схожий на голос Бога.

– Чьо ти там гавкнул, пьос зємлянскій? – відповів бурмило.

– Землянський? – детектив посміхнувся. – Схоже, що я ріс у гравітаційному колодязі? Я народився на цій скелі.

– Внутрішньопланетники тебе вигодували, – знову озвався Голий Торс, – ти їхній пес.

– Ти думаєш?

– Курва, dui8! – відповів чоловік і напружив грудний м’яз.

«Курва, правда». Міллер стримався, аби не розсміятися.

– Тож ви вбили того бідаку задля добробуту станції? Добробуту Поясу? Не будь мавпою, хлопче. Вони грають тебе. Вони бажають, аби ви поводилися, як купка тупих заворушників, аби вони мали змогу закрити станцію.

– Сука ти пользована, – Голий Торс кинув астероїдянським покручем, ступаючи наперед.

Мене другий раз обізвали сукою, подумав Міллер і наказав у мікрофон:

– Прострели йому коліно.

За мить з нижньої кінцівки голоторсого виросли дві нитки руди і той упав, голосно скавулячи. Міллер пройшов повз тіло в корчах і зупинився перед натовпом.

– Ви отримували накази від цього pendejo9? – запитав детектив. – Слухайте мене, ми всі знаємо, що насувається. Знаємо увесь цей чьос. Вони йобнули по tu aqua10, і ми всі знаємо, що робити. Геть зі шлюзу, ілі как?

На обличчях людей раптовий переляк від снайперів змінився на ніяковість. Він тиснув, не даючи часу оговтатись. Змінив суржик бідняцьких районів на мову освічених, мову влади.

– Ви знаєте, чого бажає Марс? Вони бажають, аби ви це й робили. Вони каламутять воду, аби зробити з усіх тут купку психопатів, які розгромили власну станцію. Вони хочуть сказати собі, що ми такі ж, як і вони. Ну то ми ні. Ми белтери, і самі дамо собі раду.

Потім звернувся до чоловіка з першого ряду, чималого, але не такого качка, як Голий Торс. Він мав розрізане коло знаку АЗП на рукаві.

– Ти, – мовив детектив,