Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

— Але як щодо інших? — прошепотів він, щойно Дрижак опинився досить далеко, щоб точно не почути, і скривився від болю в ребрах. — Там же, бля, двадцятеро карлів, і всі нервують! Їм треба йти за якимось іменем!

— Ім’я в тебе є, — відповів Тул. — Ти перейшов гори разом із Дев’ятипалим і стільки років бився з Бетодом. Із тих, хто зостався, в тебе найгучніше ім’я. Ти бачив більше боїв, аніж будь-хто з нас.

— Може, й бачив...

— Це маєш бути ти, — сказав Доу, — та й по всьому. Ну, ти не найжорстокіший убивця з часів Скарлінґа, ну то й що? На твоїх руках достатньо крові, щоб за тобою йшов я, а кращого розвідника, ніж ти, серед нині живих нема. Ти вмієш керувати. Ти бачив, як це роблять найкраще. Дев’ятипалий, Бетод, Тридуба — ти стежив за ними всіма зблизька, ближче нікуди.

— Але я не можу... Тобто... Я б нікого не зміг погнати в атаку, як це робив Тридуба...

— І ніхто не зміг би, — сказав Тул і кивнув на землю. — Але Тридуба для мене вже, звиняй, не варіант. Тепер ти отаман, і ми стоятимемо за тобою. Як хтось не схоче робити так, як ти скажеш, нехай побалакає з нами.

— І ця розмова буде збіса коротка, — пробурчав Доу.

— Ти отаман.

Тул розвернувся й пішов геть крізь дерева.

— Це вирішено.

Чорний Доу пішов за ним.

— Ага, — сказав Мовчун, знизав плечима й утік разом із двома іншими.

— Але ж... — пробелькотів Шукач. — Стривайте...

Вони пішли. Так він, мабуть, і став отаманом.

Якусь мить він постояв на місці, кліпаючи й не знаючи, що думати. Він ще ніколи не був ватажком. Він не почувався якось інакше. У нього не з’явилося раптом якихось думок. Він не уявляв, що наказувати людям. Він почувався недоумком. Навіть більшим, ніж зазвичай.

Він опустився на коліна між могилами, засунув руку в землю й відчув між пальцями її холод і мокрість.

— Вибач, дівчинко, — пробурмотів він. — Ти цього не заслужила.

Він міцно взявся за землю та стиснув її в долоні.

— Прощавай, Тридубо. Я постараюся чинити так, як ти. Ти возз’єднався з землею, старий.

Він підвівся, обтер руку об сорочку й пішов геть, до живих, а їх залишив позаду, в землі.

Подяки

Дякую чотирьом людям, без яких...

Брен Аберкромбі, чиї очі втомилися це читати.

Ніку Аберкромбі, чиї вуха втомилися про це слухати.

Робу Аберкромбі, чиї пальці втомилися гортати сторінки.

Лу Аберкромбі, чиї руки втомилися мене підтримувати.

А також...

Джону Віру за те, що всім розповів.

Саймону Спентону за те, що не сказав нічого поганого.

І незабутній...

Джиліан Редферн, яка не лише втілила це в життя, а й удосконалила.

ІСТОРІЯ, ЯКУ ПОРІВНЮЮТЬ З ЕПІЧНОЮ «ПІСНЕЮ ЛЬОДУ Й ПОЛУМ’Я» ДЖОРДЖА МАРТІНА

Джо Аберкромбі — британський письменник-фантаст, автор популярної трилогії «Перший закон», якого вважають «майбутнім сучасного фентезі». Романи автора перебувають у списках бестселерів від The New York Times та Sunday Times. Аберкромбі є володарем престижної нагороди від журналу Locus та номінантом премії Джона В. Кемпбелла («Найкращий новий письменник-фантаст»). Популярний ресурс SFF World двічі визнавав його романи книгами року.

У Міддерланді настали темні часи. Триває війна між Союзом і королем-самозванцем Бетодом. Інквізитор Ґлокта отримує наказ за будь-яку ціну зберегти місто Дагоску та відтермінувати падіння анклаву. Але це майже неможливо.

Перший з-поміж магів Баяз разом з воїном Лоґеном Дев’ятипалим вирушає на край світу. Ця подорож — самогубство. Адже Баяз хоче знайти сховану там магічну зброю, що здатна зупинили будь-кого.

Світ опиняється на межі. І не вгадати, у який бік хитнеться маятник долі. Тоді, коли здавалося, що вже достеменно відомо, хто ворог, фортуна вдається до злої гри. І з’являються ті, на кого не чекав ніхто, — пожирачі, моторошні творіння похмурого пророка Калула...

Примітки

1

Роджер Говденський — англійський хроніст XII ст. (Тут і далі — прим, перекл.)

2

Гра слів: white flow — «білий потік» (англ.).