Читати книгу - "Чорний дім"

коли це зробить. Генрі вміє порадіти за когось, як ніхто інший; він витончено, спокійно, добросердно висловить захват, тим самим порадує Джека. Який неповторний, у буквальному значенні цього слова, його друг! Якби описати Генрі незнайомцю, то можна сказати лише одне слово: «неймовірний». Хіба може така людина жити в глибокій глушині? Але так, він геть самотній у скромному будинку в районі Норвей Веллі округу Френч Кантрі штату Вісконсин, чекає на порцію «Похмурого дому». Зараз, в очікуванні на Джека, він, мабуть, увімкнув світло на кухні й у вітальні, як він завжди робить на честь давно померлої дружини, котру сильно кохав.

Джек думає: «В мене все ще не так погано, якщо я маю такого друга».

І думає: «Я справді обожнюю Генрі».

Тепер навіть у темряві усе здається йому прекрасним. «Сенд Бар» сяє неоновими вогнями на величезній автостоянці; стрункі високі дерева відбивають світло його фар, коли він звертає на Шосе-93; широкі поля; сяючі лампочки звисають над ґанком «Ройз Стор», неначе різдвяні прикраси. Він із брязкотом переїжджає через перший міст і звертає в глибоку долину. З лівого боку дороги серед фермерських будинків — перші проблиски світла в темряві, схожі на сакраментальні свічки. Усе навколо наділене вищим змістом і говорить само за себе. Він подорожує серед священної тиші. Джек пам’ятає, коли Дейл привіз його вперше у цю долину, і цей спогад теж священний.

Джек навіть не усвідомлює, що його щоками течуть сльози. Його кров холоне в жилах. Із світла фермерських будинків, що приглушує темрява, постають схилені голівки тигрових лілій, які вітали його, коли він уперше спустився в долину. Тигрові лілії сяють у світлі фар, немов щось бурмочучи, і залишаються позаду. Їхні невимовлені слова поєднуються з шурхотом шин, невпинно крутяться, тихо наближаючись до теплого дому Генрі Лайдена. Джек знає, що завтра він може померти і, можливо, це остання ніч у його житті. Те, що він повинен перемогти, ще не означає, що він переможе; величні імперії, шляхетні епохи — і ті зазнавали поразок. Багряний Король у будь-який момент може вийти з Вежі і пронестись світами, сіючи хаос.

Вони всі можуть померти в Чорному Домі: він, Шнобель і Док. Якщо так станеться, Тайлер Маршалл буде не просто Руйнівником, рабом, закованим у ланцюги у вічному пеклі, він буде Суперруйнівником із надприродною силою, яку аббала застосує, щоб перетворити світ на печі, наповнені обгорілими мертвими тілами. «Тільки через мій труп, — думає Джек і сміється дещо божевільно, — це так буквально!»

Який хвилюючий момент; він сміється, витираючи сльози з обличчя. Цей парадокс раптом змушує його відчути, що його розривають навпіл. Краса і страх, краса і біль — це не інакше, як головоломка. Виснажений, знесилений Джек гостро відчуває, що світ неймовірно крихкий і постійно, безперервно рухається до смерті, крім того, він усвідомлює, що в цьому русі і приховується сенс життя. Ти бачиш усю цю захопливу красу? Подивись ближче, бо за якусь мить твоє серце зупиниться.

В якийсь момент він згадує рій золотих бджіл, що спустився на нього, саме від цього вони й захищали його, саме так, каже він собі. Від блаженства блаженств, яке зникає. Те, що ти любиш, ти маєш любити якомога сильніше, тому що якогось дня воно зникне. Він відчув, що це правда, але не знав наскільки.

У просторах ночі він бачить гігантську фігуру Багряного Короля, котрий тримає маленького хлопчика, щоб використати його як запалювальне скло, від якого загоряться світи і перетворяться на палаючу пустелю. Паркус мав рацію, коли казав, що він не може знищити гіганта, але він може знайти можливість урятувати хлопчика.

Бджоли казали: Врятуй Тая Маршалла.

Бджоли казали: Люби Генрі Лайдена.

Бджоли казали: Кохай Софі.

Приблизно так він і казав, принаймні так зрозумів Джек. Щодо бджіл — вони також говорили це. Він припускає, що бджоли казали: «Роби свою роботу, копісмене», — але якимось іншим чином. Що ж, він буде робити свою роботу, так. Вони подарували йому таке диво, що в нього не залишається іншого вибору.

Його серце наповнюється теплом, коли він звертає на під’їзну дорогу до Генрі. Хіба Генрі — це не ще одне диво?

Джек радісно вирішує, що сьогодні він подарує дивовижному Генрі Лайдену радість, яку той ніколи не забуде. Сьогодні він розповість Генрі свою історію, неймовірно довгу історію подорожі, яку він здійснив у дванадцятирічному віці: Випалені Землі, Раціональний Річард, Аґінкорт і Талісман. Він не промине оповідання про «Пивницю Оутлі», «Дім Сонця», ці подорожі сподобаються Генрі. І Вовк! Генрі буде в захваті від цього, а розповідь про Вовка захопить його аж до підошов шоколадно-коричневих замшевих мокасин. Коли Джек розповідатиме, то кожне слово пояснюватиме, адже він мовчав надто довго.

І коли Джек закінчить розповідати історію до кінця, розповідати принаймні так, як він може, цей світ зміниться, тому що ще одна людина, крім нього, буде знати все, що відбулося. Джек навіть не може уявити, що відчуватиме, коли стіну самотності буде знищено та зруйновано, лишень думка про це наповнює його передчуттям полегшення.

Але, дивно… Генрі не увімкнув світло, і його будинок здається темним і порожнім. Він, мабуть, заснув.

Усміхаючись, Джек вимикає двигун і виходить з кабіни пікапа. Досвід підказує йому, що він зробить не більше трьох кроків у вітальні, перш ніж Генрі здригнеться і вдасть, що він не спав увесь цей час. Одного разу, коли Джек заскочив його отак у темряві, він сказав: «Це просто щоб відпочили очі». А що буде сьогодні? Він планував вечірку Лестера Яна і Чарлі Паркера, тож так йому просто було легше зосередитись? Він вирішив посмажити рибу і хотів перевірити, чи їжа, приготована в темряві, відрізняється на смак? Хай би що це було, це буде потішно. І можливо, вони відсвяткують нову угоду Генрі з ESPN!

— Генрі? — Джек стукає у двері, відчиняє їх і заглядає всередину. — Чорт, Генрі, ти спиш?

Генрі не відповідає, і питання Джека губиться в беззвучній порожнечі. Він нічого не бачить. Кімната — двовимірна пелена темряви.

— Агов, Генрі, я тут. Я тобі таке хочу розповісти!

Знову мертва тиша.

— Ха, — каже Джек і заходить усередину.

Раптом його інстинкти самозбереження б’ють тривогу: потрібно вийти звідси, забиратись звідси, втекти. Але чому в нього таке відчуття? Це лишень будинок Генрі — та й по всьому. Він уже був тут сотні разів і знає, що Генрі або заснув на дивані, або пішов до будинку Джека і,