Читати книгу - "Останній сигнал, Ігор Маркович Росоховатський"

— Доки його не було, ми створили місто й заводи. Але місяців зо два тому з’явився він. Насамперед він позагвинчував гайки у кількох роботів, перетворивши їх на слуг: ті допомогли йому загвинтити гайки в інших…

— Він би зовсім знищив нас, але треба було продовжувати виробництво, яке й без того швидко деградувало…

— Ведіть нас до нього! — нетерпляче вигукнув я, і вони, бідолахи, відповіли:

— Ми боїмося його. Ми дуже боїмося його. Проте коли люди велять, ми підкоряємося.

Ліфт піднімався поволі. І от світло засліпило очі. Коли ми розплющили їх, то побачили будівлю Директорії і роботів-солдат. Попереду в погрозливій позі стояв сам Великий Носій Відповідальності. Він виблискував не так, як інші, наче й справді був зроблений з особливого матеріалу.

— Забирайтеся геть! — вигукнув він. — Даю десять секунд на роздуми…

Він не встиг закінчити. Ми хутко вибили променевий пістолет з його рук, а промені автожетонів нейтралізували роботів. Я певен, що всі диктатори в усі часи були боягузами. Великий Носій Відповідальності не був винятком. Він одразу ж почав виправдовуватися, намагаючись домовитися з нами.

— Врахуйте, хоч Місто і не давало плану, але ж і працювало без особливих стресів. Дисципліна, порядок. Все це я організував, усе підігнав під основний технічний принцип…

— Ось як? — іронічно спитав я. — Який же?

— Надійність! — урочисто проголосив той. — У підручнику сказано: чим менше в машині деталей, тим вона надійніша. Кожному відомо, що рахівниця надійніша за комп’ютер. Так я й розподілив роботів…

Тим часом я уважно приглядався до нього і, вже майже не сумніваючись, відкинув шолом з його голови. Рідке руде волосся кільцями прилипло до його невисокого лоба, щоки у віспинках вкрилися червоними плямами.

— Ви завжди були неуком і нездарою, — сказав я. — Ви не знаєте, що основний технічний принцип — не надійність, а ефективність і надійність. Він вимагає, щоб надійність служила ефективності, а не навпаки. Ви могли бути Самим-Самим лише в Місті Роботів, а прийшли люди — і вашій владі кінець, слюсарю Залізюк, він же Булатний, він же Металолом!

Самоскид виїхав з воріт бази і помчав по шосе, розбризкуючи воду в калюжах. Пішоходи квапливо переходили на другий бік тротуару, ближче до будинків. А веселий шофер вишкірював жовті прокурені зуби…

За спиною Віктора Миколайовича глухо грюкнули двері парадного. Він ступив шість повільних кроків згори вниз, зійшов на тротуар. Повз нього, перестрибуючи зразу через троє східців, пробіг молодий лаборант. Віктор Миколайович усміхнувся: колись і він не задумувався над тим, скільки східців веде до дверей лабораторії. Тоді він подавав надії. Минули роки, він уже літній чоловік, а й досі всього-на-всього науковий співробітник, що не захистив кандидатської дисертації.

Віктор Миколайович повільно попрямував алеєю, думаючи про закінчену серію дослідів, над якими працював їхній відділ.

“Михайлову несолодко, — думав він. — Скільки часу, зусиль, а результат зовсім не той, який передрікала його теорія. Може, настав час висловити свої міркування?”

З голови ніяк не йшов той день, коли з’ясувалося, що подразнення групи нейронів, названих “вузлом К”, призводить до гарячкового збудження всього організму, причому сили його в десять разів збільшуються. Піддослідні собаки й мавпи гнули й ламали товсті грати кліток, ніби вони були зроблені з дерева.

Чому ж препарати, які знімають подразнення з “вузла К”, не діють на буйно божевільних? — питали себе співробітники лабораторії. І тільки один з них, Віктор Миколайович, спитав інакше: а завдяки чому збільшуються сили? Це питання привело його до цікавої гіпотези. Якби вона підтвердилась, то зробила б переворот у медицині.

З грюкотом і скреготом самоскид завернув за ріг, на проспект. Водій зупинив машину і вискочив купити цигарок. На ходу розкрив пачку, сідаючи, звичним рухом губ перекинув цигарку в куточок рота. Самоскид рвонув з місця…

“Засміють, чого доброго, — думав Віктор Миколайович. — Надто це вже скидається на казку і на те, що я хочу перескочити відразу через десять східців. Але ж досліди підтверджують мою гіпотезу. І коли вірити індійському професорові…”

Він зупинився перед вітриною магазину, помилувався новим телевізором, зітхнув. Якщо купити навіть на виплату, дружині не вистачить на путівку… А от коли він нарешті захистить дисертацію… І щоб її спокійно захистити, краще не здобувати репутації казкаря в науці.

“Я скажу Михайлову: в організмі має бути недоторканний запас енергії. Тим-то його подразнення подібне до буйного божевілля без розладу свідомості. Тварина смикається, звивається в конвульсіях, руйнує все навколо просто тому, що вивільнена енергія шукає виходу. Між іншим, цей нервовий центр дуже важко збудити. Згадаймо, що в момент смерті в організмі відбувається вибух енергії, який ми називаємо “некробіотичним випромінюванням”. Це пропаща енергія. А чому б не спробувати використати її за життя? Тільки уявіть собі результати: подовження життя, перемога над будь-якими хворобами…”

“Тепер я перенісся з галузі філософії в галузь казки”, — остудив себе Віктор Миколайович, і йому стало соромно. Він уявив собі гострий іронічний погляд Михайлова.

“Стривай, стривай! — подумки вигукнув Віктор Миколайович. — А що коли цю гіпотезу подати як казку? Припустімо, як фантастичне оповідання, прочитане в якійсь збірці? І коли я до того ж почну висміювати його, то Михайлов, звичайно, захоче посперечатись і почне захищати. Завтра ж зроблю це!”

Він не думав, що для перевірки його гіпотези досить було б лише двох місяців і що вже через рік-півтора медицина мала б у своєму розпорядженні найсильніший засіб.

Губи Віктора Миколайовича ворушилися в лад думкам, легка усмішка осяяла обличчя. Замислившись, він ступив з тротуару на брук…

Самоскид вискочив з-за повороту. Водій побачив перед машиною людську постать на шосе. Несамовито завищали гальма. Пізно. Губи водія посиніли, засмикались. У куточку рота затанцювала недокурена цигарка…

На місці аварії зібралася юрба, невдовзі під’їхала і швидка допомога. Лікар вискочив з машини, підбіг до потерпілого. Йому знадобилося кілька хвилин, щоб пересвідчитись: сталося непоправне.

Санітари поклали