Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

— Звісно, ні. Реакції термоядерного синтезу за теперішніх значень швидкості світла продукуватимуть замало енергії. Ми скористаємося резервним двигуном на антиматерії.

— Антиматерії?! Невже знижена швидкість світла не вплине на магнітні поля механізму утримування?

— Аж ніяк, бо цей різновид двигуна якраз і розроблявся для роботи в подібних умовах. Кожен наш корабель, коли відлітає в далеку мандрівку, оснащується таким двигуном… Ми провели чимало досліджень у галузі технологій, придатних для використання в умовах зниженої швидкості світла. Зрозуміло, що головною метою подібних робіт було не забезпечення підтримки життєдіяльності в умовах випадкового потрапляння в колії, залишені криволінійними двигунами, — це радше давало шанс вижити, якщо нам доведеться все-таки ховатися у могилі світла, чи чорному домені по-вашому.

Через пів години човник і «Мисливець» одночасно ввімкнули двигуни на антиматерії й розпочали процес гальмування. Перевантаження втиснуло Чен Сінь та Їфаня у спинки крісел, а бортова система човника опустила захисні шторки ілюмінаторів. За мить сильні вібрації почали трусити корпус, але з кожною секундою потроху вщухали і зрештою повністю зникли. Весь процес гальмування тривав лише десять хвилин. Із вимкненням двигуна повернулася невагомість.

— Ми сповільнилися й тепер рухаємося повільніше за світло, — повідомив Їфань, одночасно натискаючи кноп­ку на панелі, щоб відкрити ілюмінатори.

Поглянувши в ілюмінатор, Чен Сінь пересвідчилася, що блакитне й червоне скупчення зірок зникли. З одного борту вона побачила зірку, яка мала звичний вигляд, без будь-яких спотворень. Проте поглянувши на Блакитну планету, що перебувала з іншого боку, Чен Сінь помітила дещо дивне: більша частина планети змінила колір на фіолетовий. За винятком блідо-жовтої поверхні океану, земля виблискувала всіма відтінками фіалкового; білі шапки снігу також зникли без сліду. Але найбільший подив викликав вигляд зоряного неба.

— Що це за лінії?! — вигукнула Чен Сінь.

— Гадаю, такий вигляд мають зірки, — Їфань здавався розгубленим не менш за неї.

Усі зірки в космосі перетворилися на тонкі світні лінії. Чен Сінь вже неодноразово бачила щось подібне: по роботі їй доводилося роздивлятися фотографії зоряного неба з довгою експозицією. На таких знімках зірки, завдяки обертанню Землі, перетворювалися на однонаправлені концентричні лінії приблизно однакової довжини. Але зараз лінії, на які переродилися зірки, різнилися як за довжиною, так і за направленістю. Найдовші з них простягалися мало не через третину неба і перетиналися з іншими під різними кутами, завдяки чому зоряне небо на вигляд було більш заплутаним і хаотичним, ніж раніше.

— Я думаю, що це таки зірки, — Ґуань Їфань залишився при своїй думці. — Світло зірок проходить через два бар’єри: спершу межу ділянок нормальної і зниженої швидкостей світла, а потім горизонт подій чорної діри. Тому вони й набувають такого незвичного для нас вигляду.

— То ми всередині чорного домену?

— Так, ми потрапили в могилу світла.

Зоряна система DX3906 сама стала чорною дірою зі зменшеною швидкістю світла, повністю ізольованою від решти Всесвіту. Зоряне небо, виткане з безлічі сріблястих ниток, тепер назавжди перетворилося на недосяжну мрію.

— Спускаємося на поверхню, — запропонував Їфань, порушуючи довге мовчання.

Човник знову розпочав сповільнюваний маневр, різко зменшуючи висоту орбіти та входячи під акомпанемент наростаючих вібрацій до щільних шарів атмосфери Блакитної планети, аби приземлитися у світі, де Чен Сінь та Ґуань Їфаню судилося провести решту їхнього життя.

На екрані системи спостереження фіолетові континенти зайняли все поле зору, і тепер уже з впевненістю можна було стверджувати, що таке забарвлення обумовлено кольором флори планети. Зміна рівня випромінювання світила, імовірно, і стала причиною еволюції забарвлення рослинності з блакитного на фіолетовий.

Хоча значно більше Чен Сінь та Їфаня дивувало подальше існування тутешнього світила. Адже відповідно до рівняння еквівалентності маси-енергії — E = mc2 — термоядерний синтез при низьких швидкостях світла може виробляти лише обмежений обсяг енергії. Схоже, зірка все ще якимось чином здатна підтримувати нормальну швидкість світла.

Координати місця посадки човника були задані в тій самій точці, звідки відбувався зліт і де залишилося «Зоряне кільце». Наблизившись до поверхні, вони не побачили нічого, крім густого фіолетового лісу, що тягнувся аж до обрію. Але щойно бортова система човника вирішила знову набирати висоту, аби пошукати більш підхоже місце для посадки, полум’я від роботи двигунів змусило велетенські дерева кинутися врозтіч. Тож човник зміг плавно й без перешкод приземлитися на відкритій ділянці.

На екрані з’явилося повідомлення, що повітря назовні цілком придатне для дихання: порівняно з останнім приземленням уміст кисню в атмосфері значно підвищився. Крім того, сама атмосфера виявилася щільнішою, що мало наслідком збільшення атмосферного тиску в півтора раза.

Чен Сінь і Ґуань Їфань вийшли з човника і знову ступили на поверхню Блакитної планети. Їм у обличчя війнув теплий і вологий вітерець, а ноги загрузли в шарі м’якого гумусу. Новоутворена галявина була поцяткована дірками, залишеними корінням дерев, які рятувалися від полум’я двигунів. Тепер ці фіолетові дерева тулилися по периметру галявини, колишучи широким листям на вітрі й нагадуючи велетнів, що зловісно перешіптуються. Їхні тіні вкривали всю галявину. Настільки густа рослинність перетворила Блакитну зірку на зовсім інший, ніж бачений раніше, світ.

Чен Сінь ніколи не любила фіолетового кольору. Вона завжди сприймала його як патологічно депресивний, він нагадував їй синюшні губи хворих, які страждають від гіпоксії. Й от зараз усі відтінки фіолетового оточують її зусібіч, і їй доведеться провести решту життя в цьому негостинному світі.

Жодного сліду «Зоряного кільця», корабля Юнь Тяньміна чи будь-яких ознак присутності людей.

Чен Сінь із Їфанєм уважніше роздивилися околиці й виявили, що характер місцевості повністю відрізняється від особливостей місця їхньої останньої посадки. Вони чітко пам’ятали, що тут неподалік мають височіти гірські пасма, проте, скільки сягало око, було видно лише лісисту рівнину. Подумавши, що сталася якась помилка з координатами, вони повернулися до човника, аби перевірити все ще раз. Помилки не було — координати відповідали місцю попередньої посадки. Вони знову ретельно обшукали все навколо, але нічого не знайшли. Картина нагадувала незайману землю, куди ще не ступала нога людини, ніби їхня попередня подорож відбулася не на цій планеті, а в іншому просторі-часі, що не має дотичних із цим світом точок.

Їфань знову повернувся до човника, аби зв’язатися з «Мисливцем», який усе ще лишався на низькій орбіті. Його нейронний комп’ютер був потужнішим за встановлений на човнику і міг підтримувати голосовий інтерфейс команд. Але через занизьку швидкість світла сигнал від корабля приходив із десятисекундним запізненням. Після того як «Мисливець» та човник сповільнилися зі швидкості світла, корабель на низькій орбіті розпочав дистанційне зондування поверхні Блакитної планети й до цього часу вже встиг відсканувати більшу частину суходолу: жодних слідів присутності людей чи інших розумних форм життя не було помічено.

Їм нічого не залишалося, як розпочати наступне дослідження, яке не на жарт лякало, — визначити, скільки часу минуло