Читати книгу - "Заради майбутнього"

Коли я повернувся до кімнати, Тьомик, розвалившись на дивані, тримав на колінах ноутбук, лускав соняшникове насіння і дивився нову серію мультиків «Happy Tree Friends» на YouTube. Я присів на диван поряд із товаришем, відкоркував зубами пляшку та зробив кілька великих ковтків. А потім виклав усе, як є:

— Тьомо, дружище, ми можемо легко та швидко заколошматити непогані бабки, але мені потрібна твоя допомога. Цього разу все залізно, чувак!

Артем підозріливо глипнув на мене. Він добре знав, до чого призводять 90 відсотків моїх ідей, що починаються словами «наколошматити бабки».

— Це безпечно? — гмикнув напарник.

— Абсолютно.

— Ти певен? Не так, як минулого разу?

— Звісно ні! Все буде пучком! Гарантую.

— Тоді валяй, я тебе уважно слухаю. — Артем поставив мультик на паузу.

— Я летів в одному літаку з Реймандо Джуніперо! — випалив я.

Тьомик поморщився, згадуючи, звідки йому відоме ім’я.

— Це нападник міланського «Інтера», — підказую. — Тобто колишній нападник. Цього сезону він перейшов до нашого «Торпедо».

— А-а-а… Пригадую, пригадую. Трансфер століття.

Несподівано Артемове обличчя витягнулось, а в очах зринула настороженість. Схоже, він пригадав іще дещо.

— Я кілька разів показував тобі того шмаркача в газетах, — тим часом правив далі я. — Ви з ним схожі, як дві краплі води! Однаковісінькі. Я їхав за футболістом і його агентом усю дорогу з Борисполя. Вони спинились у готелі «Hyatt».

— Максе, що ти задумав? — Тьомикова настороженість поступово переходила у фазу, близьку до переляку, і це напрочуд чітко проступало в його синіх очах.

Я відкинувся на спинку дивана. Ліву руку закинув за голову, а правою замислено вистукував по коліну. Міркував, як би то краще та безболісніше продовжити розмову.

— Ти хоч знаєш, Тьомо, скільки грошей те австрійсько-хорватське мавпенятко буде отримувати на рік? Ти навіть не здогадуєшся… Понад два мільйони євро! А він же зовсім шмаркач — на три роки молодший за тебе, друзяко. Все моє єство закипає, щойно я беруся про це думати. Сто вісімдесят тисяч євро на місяць! І це без преміальних! Уявляєш? Декому такої суми вистачило б на все життя…

— Максе, — голос мого товариша напружено забринів, — викладай, що намислив.

— Я хочу поміняти вас місцями, — хутко пробелькотав я.

— Що-о?! Ні!

— Лише на місяць!

— Ні!!!

— Ти ж колись мріяв стати артистом. Я дарую тобі нагоду зіграти найкращого молодого футболіста Європи!

— Ні, ні і ще раз ні-і-і!

Я розсердився:

— Та що з тобою таке, чувак? Мізки скисли чи що? Продуй свої звивини, Тьомо! Перетруси стружку в голові! Тобі варто протриматись якихось тридцять днів, щоб отримати місячну платню. А це майже двісті куснів євро!

— Ти вважаєш, у клубі не здогадаються, що їм підсунули фальшивого Реймандо Джуніперо?

— Не сміши мене! Звісно, ніхто нічого не помітить. Спершу ти проходитимеш усілякі медогляди, потім тобі, безперечно, нададуть певний час на акліматизацію та облаштування в Україні. В найгіршому разі інсценуєш травму. Це ж тільки місяць, чувак! А тоді — ми станемо казково багатими! Якщо все піде за планом, нам потім цілий рік не доведеться нікого обманювати.

Тьомик насупився і замовк. Він так сильно думи думав, що аж брови ворушилися. Зрештою озвався:

— Добре, мій друже-комбінаторе, а куди ти збираєшся подіти справжнього футболіста? Та ще й на цілий місяць?

— Що за звичка перейматися дрібницями, які не належать до твоєї компетенції? — пирхнув я. — Джуніперо я беру на себе. Твій клопіт — поїхати на торпедівську базу й упродовж чотирьох тижнів «косити» під Реймандо. Все! Ти тільки уяви: чудове харчування, режим, заняття на свіжому повітрі — ну чим не санаторій, бляха-муха! Чого ти викаблучуєшся, ну справді?

Тут я мушу на хвильку перерватися та зробити офіційну заяву.

Шановні читачі, а особливо — вболівальники ФК «Торпедо» (Київ)! Я з дитинства є палким шанувальником футболу загалом і затятим фаном «Торпедо» зокрема. Визнаю, я мав намір поцупити гроші зі скарбниці свого улюбленого футбольного клубу, й тому, повірте, почувався кепсько. Проте винятково цим я гадав обмежитись. Присягаюся! Мої плани не сягали далі як вилучення ста вісімдесяти тисяч євро із зарплатного фонду «Торпедо» (а це, погодьтеся, мізер для команди такого рівня). Поклавши руку на серце, я присягаюся: якби знав, у що виллється моя невинна оборудка з підміною Реймандо, якби хоч на мить зазирнув у майбутнє та побачив, якої непоправної шкоди буде завдано репутації клубу, якби усвідомив, що абсолютно безпечна афера виллється у свинство, яке в буквальному сенсі поставить на межу руйнації таку чудову команду, я власноруч задушив би Тьомика, а сам віддався б на поталу кредиторам. Зуб даю! Але, на жаль, я не провидець. Я навіть не здогадувався, що може трапитись, якщо запустити друзяку Тьомика на тренувальну базу «Торпедо».

Хвилин із п’ять ми з напарником понуро німували, час від часу прошиваючи один одного гнівними поглядами. Тьомик уважав мою задумку абсолютно божевільною і не виявляв ані найменшого бажання в це встрявати. Втім сума ймовірного прибутку була направду надзвичайною. Рідко, ой як рідко вдається прокрутити аферу, чистий вихлоп з якої сягнув би ста вісімдесяти тисяч євро. Справжній джек-пот!

— Що робимо із «доданою вартістю»? — глухо, наче з погреба, буркнув мій колега.

— Шістдесят на сорок… Шістдесят — мені.

— Чого це раптом?

— Тому що це моя ідея.

— Але не забувай, що саме мені її втілювати!

— Краще ти не забувай, що, доки я не позбавлюся Реймандо Джуніперо, втілювати тобі нема чого… Добре, як для тебе, друже, я згоден на рівний розподіл — п’ятдесят на п’ятдесят.

Тьомик рішуче покрутив своєю кудлатою макітрою:

— Сімдесят на тридцять, я забираю більшу частку.

— Ах ти ж бандит! Мерзотник! — Від злості я аж ляснув долонею по дивану. — Нізащо!

Утім, трохи заспокоївшись, я висунув контрпропозицію:

— Сорок на шістдесят. Ти береш шістдесят відсотків.

Тьомик усміхнувся і, подавши мені руку, мовив:

— Згода. Сорок на шістдесят, і мені начхати на те, як ти усуватимеш Реймандо.

Я гмикнув і неохоче потиснув простягнуту долоню.

6

Приблизно через двадцять годин я зателефонував Тьомикові.

— Чувак, привіт!

— Здоров!

— Як ти?

— Та ніяк. Трохи хвилююся. А ти?

— Спати хочеться, але тримаюсь. — Я намагався говорити бадьоріше, сподіваючись передати свого оптимізму Тьомикові. — Я владнав питання з