Читати книгу - "Нетопир"

— Дуже?

— Еге ж, проявляти турботу про мого синочка, Том-Тома, і плекати мрії про дім і родину. Мені це не подобалося, але я їй дозволяв.

— Дозволяли — що?

Еванс засовався.

— Вона була з тих жінок, які нахабніють при першій зустрічі, але плавляться як віск, досить лише почухати за вушком і шепнути, що вона тобі сподобалася. Тоді задля тебе вона готова на все.

— Отже, вона була турботливою? — уточнив Харрі.

Здається, Евансу не сподобалося, куди повернула розмова.

— Може, й була. Я ж кажу, що погано її знав. Вона давно не бачилася зі своїми рідними в Норвегії, так що, можливо, їй просто бракувало… Їх, ну, тих людей, зрозуміло? Дідько, я не знаю! У ній було, як я вже сказав, багато дурості і романтики, але нічого поганого…

Його голос зірвався. У кухні стало тихо. «Або він гарний актор, або в ньому теж є щось людське», — подумав Харрі.

— Але якщо ваші стосунки не мали майбутнього, чому ви не запропонували їй розлучитися?

— Вже збирався. Хотів ось так прямо піти і сказати їй: «Прощавай!» Але не встиг — вона померла раніше. Just like that.[21] — Він ляснув пальцями.

Голос його став колишнім, відзначив Харрі.

Еванс поглянув на свої руки:

— Ось так я і тримаюся.

5

Матуся, величезний павук і Буббур

Вони звернули на гірський серпантин і, орієнтуючись за дороговказами, відшукали шлях до «Кришталевого храму».

— Питання в тому, чи говорить Еванс Вайт правду, — зауважив Харрі.

Ендрю з’їхав на узбіччя, поступаючись дорогою трактору.

— Харрі, дозволь поділитися з тобою досвідом. Понад двадцять років я розмовляю з людьми, в яких найрізноманітніші мотиви, щоб мені брехати або говорити правду. З винними і невинними, вбивцями і кишеньковими злодіями, з невротиками і флегматиками, з блакитноокими немовлятами і зачерствілими мерзотниками, з соціопатами, психопатами, філантропами…

Ендрю спробував знайти ще кілька прикладів.

— Point taken, Andrew![22]

— …чорними й білими. Всі вони сиділи і розповідали мені свої історії з єдиною метою — щоб їм повірили. І знаєш, якого висновку я дійшов?

— Що неможливо визначити, коли брешуть, а коли — ні.

— У точку, Харрі! — вигукнув Ендрю. — У класичних детективах будь-який сповнений самоповаги сищик з точністю визначає, коли людина бреше. Дурниці! Людська природа — ліс дрімучий, який ніколи не пізнаєш до кінця. Навіть мати не знає сокровенних таємниць своєї дитини.

Машина зупинилася перед розкішним зеленим садом з фонтаном, квітковими клумбами й екзотичними деревами, між якими петляла вузенька ріниста доріжка. За садом височіла велика будівля — судячи з усього, це і був «Кришталевий храм», який вони з шерифом Німбіна так довго шукали на карті.

Про прибуття гостей сповістив дзвіночок над дверима. У крамниці було багато людей — видно, це місце було популярним. До поліцейських підійшла худорлява жінка, що чарівно усміхалася, і з таким ентузіазмом їх вітала, ніби їй кілька місяців ні з ким було словом перекинутися.

— Ви вперше у нас? — запитала вона. Неначе її кришталева крамниця стала для відвідувачів місцем регулярного паломництва. Хоча хтозна, може, так воно й було.

— О, як я вам заздрю! — сказала вона, почувши відповідь. — Вам ще тільки доведеться познайомитися з «Кришталевим храмом»!

Жінка, що стояла поряд, застогнала від захвату.

— Проходьте сюди. Праворуч — наше чудове вегетаріанське кафе, в якому вам подадуть найдивовижніші страви. Потому просимо до кришталево-кам’яного чертога. That’s where the real action is! Now go, go![23]

І вона на прощання помахала їм рукою. Після такої передмови великим же було їх розчарування, коли з’ясувалося, що кафе, по суті, звичайнісіньке: там подавали каву, чай, бутерброди і салати з йогуртом. У так званому кришталево-кам’яному чертозі у вигадливому освітленні красувалися сяючі шматки кришталю, фігурки Будди в позі лотоса, зелені й сині кварци і просто дикі камені. Кімнату наповнювали тонкий аромат пахощів, переливи сопілки і дзюрчання води. Бутик здався Харрі досить милим, але дещо простакуватим, і дух від нього аж ніяк не перехоплювало. Хіба що від цін.

— Хе-хе, — посміхнувся Ендрю, вивчивши кілька цінників. — Геніальна жінка.

Він кивнув у бік відвідувачів: здебільшого люди середнього віку з несередніми доходами.

— Діти квітів виросли. І доходи їхні виросли разом з ними. Але душею вони все ще десь в астралі.

Вони повернулись до першої кімнати. Жінка, що зустрічала їх, як і раніше чарівно усміхалася. Вона взяла Харрі за руку і притиснула до його долоні синьо-зелений камінь.

— Ви Козерог, чи ж не так? Покладіть цей камінь під подушку — він очистить вашу кімнату від будь-яких видів негативної енергії. Взагалі-то він коштує шістдесят доларів, але, розуміючи, наскільки він вам необхідний, я віддам його за п’ятдесят.

Вона повернулася до Ендрю:

— А ви, мабуть, Лев?

— Е, ні, мем, я поліцейський. — Він швидко показав їй значок.

Жінка пополотніла і перелякано поглянула на нього:

— Який жах! Сподіваюсь, я не вчинила нічого поганого?

— За моєї пам’яті — ні, мем. Гадаю, ви — Марґарет Довсон, у минулому Вайт? Якщо так, чи не могли б ми переговорити з вами в окремій кімнаті?

Марґарет Довсон швидко зібрала думки докупи і, наказавши одній зі своїх службовок підмінити її за касою, відвела Харрі і Ендрю в сад, де вони всілися за білий дерев’яний столик. Між деревами Харрі побачив сітку, яку спочатку сприйняв за невід, але, коли глянув уважніше, побачив, що то величезна павутина.

— Здається, буде дощ, — сказала місіс Довсон, потираючи руки.

Ендрю кашлянув.

Вона прикусила нижню губу:

— Вибачте, констеблю. Я так хвилююся.

— Все гаразд, мем. Ну й сіточка у вас.

— Ах, оця! Це сітка Біллі, нашого павука-птахоїда. Лежить зараз, напевно, де-небудь і спить.

Харрі зіщулився і підібгав ноги:

— Птахоїд? Ви хочете сказати, що він їсть… птахів?

Ендрю посміхнувся.

— Харрі — з Норвегії. Там такі великі павуки — дивовижа.

— Ну я можу вас утішити: великі безпечні, — сказала Марґарет Довсон. — А от малюсінький пустун, якого ми називаємо «redback»,[24] отруйний. Але він віддає перевагу містам, де можна, так би мовити, загубитися в натовпі. У темних підвалах і вологих кутках.

— Здається, я таких знаю, — зауважив Ендрю. — Але повернімося до справи, мем. Це стосується вашого сина.

Ось коли місіс Довсон справді взялася крейдою:

— Еванса?

Ендрю поглянув на колегу.

— Наскільки ми знаємо, місіс Довсон, раніше в нього проблем з поліцією не було, — сказав Харрі.

— Ні. Ні, звичайно, не було. Дякувати Богу.