Читати книгу - "Із Росії з любов'ю"

та хлопців з МДБ, за одного з яких, коли настане твоя черга, доведеться вийти заміж, щоб залишитися в міністерстві. А вони ж працюють, як чорти — від восьмої ранку до шостої вечора, п'ять з половиною днів на тиждень, з сорокахвилинною перервою на обід у їдальні. І це таки добрячий обід! Справжня їжа, після якої цілком можна вдовольнятися скромною вечерею, відкладаючи трохи грошей на соболину шубу, щоб одного дня замінити потерту сибірську лисицю.

З отакими думками єфрейтор Романова пішла наглянути за каструлею з густим супом, у якому плавали шматочки м'яса та кілька грибів. Смачні пахощі засвідчували, що суп уже майже готовий. Вимкнувши плитку, дівчина пішла помити перед вечерею руки — як її привчили з дитинства. Витираючи руки, Тетяна розглядала своє відображення у великому овальному дзеркалі над умивальником.

Один з її перших кавалерів казав їй, що вона нагадує юну Грету Гарбо. Яка нісенітниця! Сьогодні у неї гарний вигляд: розкішне темне шовковисте волосся, зачесане з високого чола рівно назад, стрімко спадає вниз, майже до плечей, а на кінчиках трохи закручується (єфрейтор Романова призналася собі, що перейняла цю зачіску в Гарбо). М'яка бліда шкіра, темно-голубі очі під прямими бровами (вона заплющила одне око, а потім друге—так, очі в неї справді видовжені!), чарівні вилиці із сліпучим відблиском слонової кістки, рівний, ледь погордливий ніс і гарний рот. Який він? Чи не занадто широкий? Певне, жахливо широкий, особливо, коли вона всміхається. Тетяна всміхнулася до дзеркала. Так, широкий, але ж точнісінько такий і в Грети Гарбо. Зрештою, її повні вуста мають красиву форму. На куточках губів ледь помітний натяк на усмішку. Ніхто не скаже, що це холодний рот! А овал обличчя? Чи він, бува, не задовгий? Чи не загостре в неї підборіддя? Вона крутила головою на всі боки й роздивлялася свій профіль. Важка запона волосся спадала на праве око, і вона мусила зачісувати його назад. Гаразд, підборіддя можна вважати загостреним, але аж ніяк не гострим. Вона знову поглянула в дзеркало й заходилася проводити щіткою по довгому важкому волоссю. Грета Гарбо! О, Тетяна — дівчина хоч куди, про це їй говорило багато чоловіків, не кажучи вже про дівчат; вони завжди приходили до неї з проханнями підказати, як дати раду зачісці і що робити з обличчям. Усе це так, та конкурувати з відомою кінозіркою!.. Чи не занадто? Вона зробила собі гримасу й пішла вечеряти.

Єфрейтор Тетяна Романова була справді дуже вродлива дівчина, її висока пружна постать рухалася пластичне і граційно. Понад рік навчалася вона в ленінградській балетній школі і облишила танцювальну кар'єру тільки через те, що на дюйм перевершила встановлену для зросту межу — п'ять футів і шість дюймів. Але школа навчила її гарно поводитись і красиво ходити. Захоплення фігурним катанням — а вона цілий рік відвідувала ковзанку на стадіоні «Динамо» — забезпечувало їй не лише здоровий колір обличчя, а й престижне місце в першій жіночій збірній «Динамо». І руки, й перса у неї були бездоганні. Можливо, пурист і не схвалив би її спини з міцними м'язами, адже внаслідок систематичних вправ вони втратили плавність, жіночність ліній і тепер, округлі ззаду й пласкі, тверді з боків, випиналися, як чоловічі клуби.

Тетяною захоплювалася не тільки вся англійська перекладацька секція центрального архіву МДБ, а й багато хто за межами цієї служби. Та всі її поклонники розуміли: мине не так багато часу, і один із старших офіцерів владно витягне її з цієї скромної секції і зробить своєю коханкою, а якщо дуже треба буде, то й дружиною.

Дівчина висипала густий суп до невеличкої порцелянової тарілки, обідком якої за запряженими кіньми санями бігли вовки, накришила туди трохи чорного хліба і всілася біля вікна вечеряти, їла вона повільно, вишукано тримаючи пальцями гарну ложку, яку кілька тижнів тому крадькома сховала до своєї сумочки за веселою вечерею в готелі «Москва». Помивши посуд, Тетяна знову повернулася до вікна й нарешті закурила свою першу цього дня сигарету (в Росії жодна порядна дівчина на людях не курить, хіба що в ресторані, бо інакше її негайно звільнять з роботи). Відчуттю повного комфорту заважав скімливий дисонанс туркменського оркестру. Цей жахливий східний мотлох напевне транслюють задля того, щоб задовольнити куркулів тієї віддаленої від центру варварської республіки! Чому б не грати щось культурное? Сучасну джазову музику, наприклад, або щось класичне? Цей мотлох не тільки огидний, він ще й застарілий.

Різко задзвонив телефон. Вона вимкнула радіо й узяла трубку.

— Єфрейтор Романова? — Це був голос її улюбленого професора Денікіна, який у неслужбовий час завжди називав її Тетяною чи навіть Танею. Що б це могло означати?

Дівчина широко розплющила очі.

— Так, товаришу професоре.

— За п'ятнадцять хвилин, тобто о восьмій тридцять вас викликають на розмову до товариша полковника Клебб, Второй отдел. — Голос на іншому кінці дроту був чужий, холодний. — Заходьте до квартири тисяча вісімсот сімдесят п'ять на восьмому поверсі вашого будинку. Вам ясно?

— Але, товаришу професоре, чому? Навіщо? Що... що сталося?.. її урвав дивний, якийсь неприродно напружений голос її улюбленого професора:

— Це все, товаришу єфрейторе.

Дівчина тримала трубку перед собою, втупившись у неї божевільними очима, неначе з отих маленьких дірочок у чорній мембрані ще можна було витиснути якесь пояснення.

— Алло! Алло!

Але в трубці відлунював тільки її власний голос. Вона відчула, як ниє в неї рука й передпліччя через те, що вона надто міцно стискала трубку. Повільно нахилившись, Тетяна поклала її на важіль. Заціпеніла, постояла ще хвилину, безтямно позираючи на чорний апарат. Може, зателефонувати професорові? Ні, ні в якому разі. Він говорив так, як і належало говорити, бо знав, як знала й вона сама, що всі телефонні розмови в будинку прослуховувались або записувались на плівку. Ось чому він не сказав жодного зайвого слова. Певне, йдеться про державну справу. Таких повідомлень треба спекуватись якомога швидше, не вдаючись до багатослівних розмов. Скидаєш із рук жахливу карту, передаєш пікову даму комусь іншому — і твої руки знову чисті.

Дівчина прикусила зубами суглоби пальців. Що їм потрібно від неї? Що вона такого зробила? Розпачливо, знервовано вона порпалася в своєму давньому й недавньому минулому. Може, вона допустилася в своїй роботі якоїсь непоправної помилки, і її щойно виявили? А може, з її вуст злетіли якісь слова, спрямовані проти держави, якийсь жарт,