Читати книгу - "Озма з країни Оз"

— Вона любить спеку, — зауважив Страхопуд. — Коли її добре підсмажити, тоді вона найкраща.

— Коли так, — докінчила Озма, — то ми вирушимо до Королівства Номів завтра на світанку. А тим часом треба відпочити й приготуватись у дорогу.

Хоча Принцеса Нуднуватта більш не з’явилась до гостей, палацові слуги подбали про чужинців з Озу й зробили все, шо в їхній змозі, щоб гостина була приємна. Для гостей знайшлося достатньо вільних кімнат, а хоробре військо з двадцятьох сімох вояків було забезпечене всім і щедро почастоване.

Лева-Боягуза і Голодного Тигра випрягли з колісниці й дозволили їм гасати по всьому палацу, де вони поперелякували всіх служників, хоча нікого не скривдили. Дороті якось застала маленьку служницю Нанду скорченою в кутку від нестямного жаху, а перед нею стояв Голодний Тигр.

— Ох і смачнющий же у вас вигляд, — казав звір. — Може, ви ласкаво дозволите мені з’їсти вас?

— Ні, ні, ні! — закричала служниця.

— Ну, тоді, — сказав Тигр, страхітливо позіхаючи, — будьте ласкаві добути мені фунтів тридцять вирізки і відро вареної картоплі на гарнір, а на десерт — двоє відер морозива.

— Я… я постараюся! — гукнула Нанда й прожогом кинулась тікати.

— Невже ти такий ото голодний? — здивовано спитала Дороті.

— Ти навряд чи годна уявити всю силу мого апетиту, — сумно відповів Тигр. — Мені здається, наче він заповнює все моє тіло, від рота до кінчика хвоста. Я певен, що апетит цей не на мій зріст, що він надто великий для мого тіла. Колись, як здибаю десь зубного лікаря з кліщами, попрошу його, щоб вирвав.

— Що вирвав? Зуба? — спитала Дороті.

— Та ні, апетит, — відповів Голодний Тигр.

Решту дня дівчинка провела в розмові зі Страхопудом та Залізним Дроворубом: вони розповіли їй про все, що сталося в країні Оз, відколи Дороті покинула її. Дуже її цікавила історія Озми, яку ще немовлям украла одна стара лиха відьма й обернула на хлопчика. Озма сама не знала, що колись була дівчинкою, поки одна добра чарівниця не вернула їй справжньої подоби. А потім виявилося, що вона єдина дитина колишнього правителя Озу, і їй доручили зайняти його місце. Проте Озма зазнала ще багато пригод, поки нарешті вернула собі батьківський трон, і в тих пригодах її супроводили один Гарбузоголовий Чоловік, вельми уславлений і освічений Жук-Хитун і чудесна Кобилиця для розпилювання дров, яку можна було оживити чарівним порошком.

Страхопуд і Залізний Дроворуб теж допомагали їй; проте Лев-Боягуз, що правив великим лісом під титулом Царя Звірів, не знав нічого про Озму, поки вона не стала Правителькою Озу. Тоді він вирядився до Смарагдового міста побачити її, а почувши, що Озма збирається до країни Ев визволяти королівську родину, попросився, щоб узяла його з собою, і привів іще й свого друга — Голодного Тигра.

Почувши цю розповідь, Дороті змалювала їм свої власні пригоди, а потім пішла зі своїми друзями провідати Кобилицю, яку Озма наказала підкувати золотими підковами, щоб її копита не зношувались.

Коли вони підійшли, Кобилиця нерухомо стояла біля садової брами, та коли Дороті познайомили з нею, вона чемно кивнула головою, кліпнула очима, що були просто сучками на дереві, й помахала хвостом-гіллякою.

— Як це дивно, що ти жива! — вигукнула Дорогі.

— Цілком згодна, — відказала Кобилиця грубим, але не неприємним голосом. — Таке створіння, як я, не повинне бути живим, це всі знають. Але так подіяв чарівний порошок, і я тут не винна.

— Певне що ні, — погодилась Дороті. — До того ж від тебе ще й користь: адже я бачила, як Страхопуд їхав верхи на тобі.

— Аякже, я корисна! — підтвердила Кобилиця. — До того ж я ніколи не втомлююсь, паша мені не потрібна і догляд теж.

— А ти розумна? — спитала дівчинка.

— Не дуже, — відповіла Кобилиця. — Адже це була б дурниця — марнувати розум на звичайну Кобилицю для пиляння дров, коли він потрібен стільком професорам. Але я тямлю доволі, щоб слухатись своїх господарів, розумію слова «вйо» і «тпру». З мене цього досить.

Ту ніч Дороті проспала в гарненькій спаленьці цоряд із тією, яку займала Озма з Озу, а Біліна сиділа на бильці в ногах ліжка, сховавши голову під крило, й спала в тій позі так міцно, як і Дороті на м’яких подушках.

Та вдосвіта всі попрокидалися, заворушилися, і невдовзі наші мандрівники вже похапцем снідали у великій їдальні королівського палацу. Озма сиділа на чолі довгого столу, на підвищенні, Дороті — праворуч від неї, а Страхопуд — ліворуч. Страхопуд, звичайно, не їв, але Озма посадила його біля себе, щоб під час сніданку питати в нього порад щодо дальшої дороги.

Далі за столом сиділо двадцять сім озьких вояків, а в другому кінці їдальні Лев і Тигр їли з казана, поставленого долі, тимчасом як Біліна пурхала навкруги, підбираючи крихти.

Сніданок тривав недовго, а потім Лева й Тигра впрягли в колісницю, і загін був уже готовий вирушити до палацу Номського Короля. © http://kompas.co.ua

Попереду їхала Озма; Дороті сиділа в золотій колісниці поряд неї й міцно тримала Біліну на руках.

Далі їхав Страхопуд верхи на Кобилиці, а Залізний Дроворуб і Тік-Так крокували пліч-о-пліч за ним.

Далі гупало чобітьми військо, браве й привабливе для очей у своїх розкішних мундирах. Генерали командували полковниками, полковники командували майорами, майори командували капітанами, а капітани командували рядовим, що крокував із гордим виглядом, бо потрібно було стільки офіцерів, аби віддавати йому накази.

Отак пишне військо залишило палац і рушило шляхом саме на світанку, а поки зійшло сонце, вони вже пройшли далеченько в напрямку долини, що вела у володіння Короля Номів.