Читати книгу - "Не моя, Елла Савицька"

- Ну, тоді, кохана, ти не будеш нудьгувати. Вже є з ким поговорити, - і, хлопнувши хлопця по спині, пішов вітатися з гостями. Настя, здається, не очікувала, що так скоро залишиться в чужій компанії. Навіть фиркнула, проводжаючи спину чоловіка не зовсім доброзичливим поглядом.

- Я не знав, що Свіридов твій чоловік, - невпевнено подав голос Стас, і Настя глянула на нього знизу вгору. Навіть зараз, на високих підборах, вона діставала йому тільки до лінії очей. Хоча раніше все було навпаки.

- Тепер будеш знати. Вітаю ще раз! - широко посміхнулася. - Як ви взагалі познайомилися?

- Я чув днями, що проходить кастинг до одного відомого продюсера. Пробив через знайомих його номер, і ми зустрілися. Він нас послухав, ми поспілкувалися, а сьогодні вранці підписали контракт.

- Швидко так.

- Ти чимось незадоволена? Не хочеш, щоб я працював з твоїм чоловіком? - примружившись, Стас не міг відвести погляду від Насті, шукаючи підтвердження своїй здогадці, що вона абсолютно не рада була знову з ним зустрітися. Ще з минулої зустрічі поводилася занадто різко по відношенню до нього, гордовито.

- Ні! Що ти!? Просто зазвичай Вітя довго думає перед тим, як почати нове співробітництво. Але, мабуть, ти його підкорив!

 «Вітя», пролунало як наждачкою по склу для Стаса. Так по-простому, сімейному, як жінка повинна називати чоловіка.

А потім дівчина глибоко зітхнула і винувато схилила голову на бік.

 - Слухай. Я хочу вибачитися за позавчора. У мене був не дуже хороший день, і все дратувало. Я повела себе, як самозакохана дурепа, на все сердилася і бурмотіла. І пішла тоді не через тебе. Просто навалилася купа думок, і потрібно було заспокоїтися і розібратися в них.

Немов почувши його власні домисли, Настя сама відповіла на найголовніше питання. Хлопець ще з пару секунд пронизливо на неї дивився, а потім посміхнувся кінчиками губ. Підхопив келих шампанського з таці у офіціанта.

- Ну, приємно познайомитися, Анастасія! Мене Стас звуть, - стукнувся з її келихом і Настя розсміялася.

- І мені приємно. Дякую.

- У всіх бувають погані дні. Коли у мене паскудний настрій, під руку взагалі краще не потрапляти.

- Домовилися. Буду уникати тебе, - продовжуючи посміхатися, знайомі пішли в центр залу.

- Ну, зовсім вже уникати не треба, - підморгнув Стас. - До речі, ти сьогодні круто виглядаєш!

- Дякую, - вдячно кивнувши, дівчина не залишила і його без відповідного компліменту. - А ти взагалі на себе не схожий. Костюм, сорочка. Так офіційно!

- Не подобається? Чи не пасує мені?

- Пасує! Навіть дуже! Просто незвично.

- А що більш звично?

- Ну ... - задумалась Настя, - толстовки і широкі джинси.

Стас голосно розсміявся, закидаючи голову назад, і викликаючи у Насті відповідну посмішку. Адже вона описала той одяг, в якому він ходив, коли був підлітком. Ніяк цей образ не хотів стиратися з її пам'яті.

- Може, я тебе розчарую, але тепер я їх не ношу. Можеш забути. Але і костюми теж дуже рідко. В основному те, що ти бачила нещодавно.

- Простирадло? - хитро підняла ідеальну брову Настя.

- Іноді, - карі очі примружилися, не приховуючи радості. - Тільки якщо доводиться відкривати двері вранці непроханим гостям.

- Це я-то непрохана? - обурилася дівчина.

- Ти завжди прохана, Настя! - сказав трохи тихіше і дивним поглядом її обвив, немов говорив про щось інше. А потім розвернувся і кивком голови вказав на ту саму компанію, за якою ще пару хвилин тому спостерігала вона сама.

- Ходімо, познайомлю. Це мої пацани.