Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Ти добре вчила фізику у школі? – несподівано спитала Лілі.

– Моя мама викладач фізики, – усміхнулася я такому збігу.

– Це ще нічого не означає, – зауважила вона. – Перший закон термодинаміки, він же закон збереження енергії.

– Це там де сказано, що енергія не виникає з нічого і не зникає в нікуди, а може лише перетворюватися з однієї форми на іншу? – іронічно підняла брову я.

– Так, молодець. Мама вчитель фізики щось означає, – копіюючи мою інтонацію, сказала вона і продовжила вже серйозніше: – Так от якщо особливо не вдаватися у глибинну сутність, то наш світ існує завдяки тому, що такі, як ми тримаємо цю енергію в балансі.

– Не зовсім розумію, про який баланс ти кажеш.

– Все довкола має свою енергію: земля, сонце, місяць, вітер, тварини, рослини, люди. І це все виробляє та поглинає енергію. Ось тільки самотужки не може контролювати. А якщо на одній території буде накопичено занадто багато енергії – можуть статися серйозні проблеми. Тому потрібні істоти, наділені силами, які підтримуватимуть рівновагу потоків енергії у світі.

– Якщо я ще можу уявити, що сонце чи вітер виробляють енергію, то як це роблять люди? Від них що можна телефон підзарядити, – нервово хихикнула я.

– Ти сприймаєш усе надто буквально, – похитала головою Лілі. – Людина як така – це набір всім відомих органів і речовин як: кров, кістки, м'язи, жир тощо. Але чомусь досі ніхто так і не вигадав, як вирощувати людей в інкубаторах. Тому що для життя людині потрібне ще дещо. Те, що не можуть зрозуміти люди. Енергія. Та концентрація енергії, що дозволяє людині жити і функціонувати. Дехто називає це душею. І в одному вони мають рацію: коли приходить час, вмирає лише тіло людини. Тільки душа не вирушає на небеса співати та танцювати з ангелами. Тут якраз і використовується закон збереження енергії. Вона нікуди не зникає, просто розподіляється, щоб одного разу трансформуватись у щось інше. Іноді енергії забагато або буває, що вона надто концентрована і не може розсіятись, тоді для цього потрібна допомога.

– І допомагають у цьому не люди, – протягла я. – І як же називають таких як ми?

– Нас чимало видів.

– Видів? – округлила очі я.

– Так, видів. Ти в школі лише фізику вчила? Чи тобі для вивчення предметів потрібні родинні зв'язки? – саркастично кинула Лілі. – З біології проходили: живі організми, царство, клас, родина, рід, вид – знайомі слова?

– Просто звучить якось грубо.

– Людина розумна – це теж вид, але люди якось не ображаються.

Мені було важко звикнути до думки, що я більше не належу цьому самому виду Людина розумна. Все це мені здавалось невдалим жартом, що ось-ось закінчиться. При цьому я розуміла, що Лілі теж не в особливому захваті від того, що їй доводиться пояснювати істини, які такі як вона знають, з дитинства. 

– У давнину люди, називали нас «сфар», – тихо сказала Лілі. – Sphaeram – це аура латиною. Зараз частіше говорять щось на кшталт чудовиська, погань, монстри, у кращому разі – надприродні істоти, – вона натягнуто посміхнулася. – Серед наших це слово вживається не часто, не прийнято узагальнювати.

– А чому саме аура? – мене зацікавив цей момент.

– Усі ми абсолютно різні. Хтось виглядає як людина, хтось може набувати людської подоби, а хтось взагалі не підлягає опису в нашому світі. І так у всьому: зовнішність, магія, сила, швидкість, уразливість, харчування, характер і таке інше. Ми можемо бути дуже схожі на людей або один на одного, але єдине, що нас відрізняє – аури. Примітно, але єдине, що поєднує всі види – це вміння читати чужі аури. Лише в кожного це вміння залежить від рівня сили.

– Пробач, а читати аури це щось типу як ворожки визначають твою долю, кількість дітей, судженого?

– Ні, – засміялася Лілі, – ось це цілковита нісенітниця. Хоча б тому, що попри поширену думку, людські аури практично однакові. Немає різниці, якої ти статі, віку, сімейного стану, порядна людина чи лиходій – аура від цього не змінюється. А ось у нас все зовсім інакше. Наші аури містять безліч інформації, тож той, хто досить сильний, щоб повністю її прочитати матиме велику перевагу. До речі, саме тому більшість приховує свої аури, звичайно, повністю її не втаїш, але певну частину можливо.

– Тому ти в універі казала всі ті дивні речі? Побачила мою ауру та подумала, що я така як і ти?

– Я дивуюсь, як раніше ти не попалася комусь із наших. У тебе дуже помітна аура, особливо з огляду на її, скажімо так, унікальність. Хоча фактично я тебе впізнала через очі.

– А що з моїми очима? – злякалась я.

– Того разу райдужка була майже вся чорна, – приголомшила вона мене. – За легендами, коли смерть прийде за тобою, у неї будуть чорні очі. Я тоді не на жарт злякалася. Потім лише зрозуміла, що це твоя сила проявляється і невдовзі хтось помре, але на щастя не я.

– То це я вбила того чоловіка? – онімілим від страху голосом промовила я.

Вперше з того моменту, як побачила мертве тіло, задумалася, що це дійсно я могла зробити. Тобто я нічого такого не хотіла і навмисно не вчинила б, але зараз подумала, а якщо це сталося саме. Я ж якось позбулася світлої кулі і звільнилася з окресленого кола, зовсім не усвідомлюючи цього. Може, і тут було так само. І мене не без причини схопили та засудили до смертної кари. Мурашки побігли шкірою. Ніколи б не подумала, що колись зможу нашкодити людині. Навіть якщо це сталося випадково, і я не контролювала якусь свою силу, це все рівно моя провина.