Читати книгу - "Серце дракона 1, Валентина Бродська"

Скільки він так просидів, Ларс не знав. До тями його привів жбан з водою, куди періодично юнак занурював його голову.

- Нумо! Отямся! Бо зараз отримаєш ляпасів! 

"Якийсь не юнацький голос, - подумав Ларс, - Невже, дівчина?! 

І чомусь йому конче захотілось це з'ясувати та в голові була  якась мішанина зі слів і фраз. Нарешті  з дурненькою посмішкою на обличчі Ларс видав, сильно розтягуючи слова:

- Ти дівчина! Моя рятівнице! Дай я тебе поцілую! - склав качечкою губи і, потягнувшись в поцілунку, впав обличчям в пилюку.

Спочатку йому прилетіло по правій щоці, потім по лівій. Врешті вода полилася на його голову. Дівчина схватила Ларса за барки, намагаючись підняти його на ноги.

- Вставай, лежню! Треба валити звідси, якщо хочеш жити!

Ларс жити хотів. Терапія трохи подіяла і чоловік зміг підвестися. Обпираючись на дівчину, він ледве пересуваючи ноги, пошкутильгав в сторону порту. Разом вони піднялись на "Перлину Хайраму". Капітан бригантини швидко оцінив обстановку і надав наказ негайно віддати швартові і підняти вітрила. Піймавши вітер, шхуна-бриг відійшла від берега. Ларсу знову зробилося зле і він провалився в темноту.

Поки чоловік був непритомним, вітрильник обігнув острів і став на якір в бухті з іншої сторони Канкуни. Матроси погрузили чоловіка в шлюпку і доставили на берег. 

Отямився Ларс від того, що ледве не захлинувся якимось міцним пійлом. Відкашлявшись, чоловік намагався сфокусувати погляд, але як і раніше все пливло перед очима,  перемішуючись з червоними спалахами.

- Що ви зі мною робите!? Я нічого не бачу! - обурився Ларс, не впізнавши свого голосу.

- Тебе отруїли, судячи з усього, настоєм з ельвійських квітів, - промовив дівочий голос, - Потрібен антидот - ситна їжа і багато випивки. У тебе на кораблі пусто, як у бідної вдови, тому прийшлося вернутись на острів з півночі.

- Ми не встигли поповнити припаси, - ледве ворушачи язиком, виправдовувався Ларс.

- Нічого, твої хлопці це виправлять! Ти йти зможеш? - запитала дівчина.

Чоловік спробував підвестися, його нещадно хитало, але на ногах він встояв. Ларс зробив декілька кроків.

- Наче як зможу! - просипів у відповідь.

- Чудово, тут недалеко! В нас є трохи часу поки тебе знову накриє.

Ларс зі своєю рятівницею почимчикували до місцевого питного закладу. Його особливістю було те, що він складався з головного двоповерхового будинку і десятка симпатичних бунгало. Дівчина завела чоловіка в пустий будиночок, посадила в плетене крісло з ротангу, а сама відправилась робити замовлення.

Пройшло декілька хвилин, як рятівниця повернулася. За нею в бунгало зайшли офіціантки з важкими тарелями. Розставивши ароматні страви та міцні напої, прислужниці поклонились та швидко вийшли. 

Дівчина насипала в миску печеню з качиною грудкою, налила в стакан канкунського рому і поставила все це перед Ларсом:

- Пий, залпом, і заїдай гарно! - наказала вона, - Нумо, має стати легше!

Чоловік намацав стакан і миттю осушив його. Пив наче воду. В очах трохи прояснилося, але зображення наче пливло. Як не намагався чоловік, так і не зміг розгледіти дівчину. Взявши ложку він з охотою почав їсти. 

- Так, поки досить їсти - скомандувала рятівниця, - Гайда по-другій! 

І знову налила Ларсу рому. Чоловік намацав келих.

- По другій, так по другій, але ж ти і першої не випила?! - вже жвавішим голосом зауважив Ларс.

- Я не п'ю! Крім того, не мене отруїли! - відрізала дівчина, демонстративно склавши руки на грудях.

- Ні, рятівнице, так не годиться, давай-но хоч трішки, за моє здоров'я! Налий собі, будь ласка, бо я погано бачу пляшку.

- Ну добре, - дівчина посміхнулася і плеснула трохи рому в свій стакан. - За твоє здоров'я! Воно тобі он як зараз потрібне!

Молоді люди просиділи за столом до пізнього вечора. Вони їли, пили, розмовляли про все на світі і сміялися. Офіціантки приносили все нові і нові частування.

Ларсові дійсно ставало краще, хоча зір поки що не відновився. А ще він вже не знав від чого його хитало: від кількості випитого чи від залишків трунку. 

На терасу біля головної будівлі прийшли музики і почались справжні веселощі. Запальна музика спонукала до не менш запальних танців. Ларс не пам'ятав як він з дівчиною опинився в колі відпочивальників, але витанцьовували вони так, що аж ноги гули.

Натанцювавшись, веселі і розжарені Ларс з дівчиною повернулися до бунгало. В якусь мить чоловік обійняв свою рятівницю за талію і припав в поцілунку до її пухких вуст.

Дівчина несміливо намагалася пручатися, але Ларс міцно стискав її в обіймах. Він продовжував її цілувати, пестити і запалювати своєю пристрастю, аж поки вона не здалася і не відповіла йому взаємністю.

Ларс прокинувся від того, що хтось нетерпляче його штурхав.

- Прокидайся Ларсе, треба вшиватися звідси! Люди Арішбека прочісують острів, скоро і сюди доберуться! - кричав йому в ухо якийсь чоловік.

Ларс ледве розплющив очі, в голові бився кришталь, в горлі пересохло. Він ніяк не міг збагнути де він і про що йому говорять. 

- Де я? Хто ти? Який Арішбек? - хриплим голосом запитав Ларс.

- У-у, брате, то ти добряче вчора нализався!  Я, Арман, капітан твоєї шхуни. Так, одягай штани, і погнали звідси! - чоловік жбурнув в Ларса одяг.

Якось нап'яливши на себе брюки і сорочку, Ларс заспаним поглядом кинув на ліжко. Серед скуйовджених простирадл спала оголена дівчина. Довге хвилясте волосся розсипалося по її спині, чорні пасма спадали на обличчя. "Напевно, зняв її вчора ввечері" - подумав Ларс.

Чоловіки швидко покинули бунгало, а потім і острів. Вже на кораблі, коли бригантина вийшла у відкрите море і на всіх вітрилах неслась в Амарканд, протрезвівший Ларс почав згадувати події минулого дня і ночі. Второпав він і кого залишив на острові. На душі стало кепсько! Чоловік відчув себе повним лайном і зрадником. Як не силився Ларс згадати ім'я своєї рятівниці, так і не зміг. Риси її обличчя теж розпливалися. Пам'ятав він лише її вуста; її гаряче, ніжне, пристрасне тіло; її стогони і довге, чорне, хвилясте волосся. Ларс схопився і вибіг на палубу: