Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Ілея йшла в нормальному темпі, насолоджуючись тим, що нарешті досягла свободи. Не просто бути на вулиці, а бути достатньо впевненою в собі, щоб не померти при першій зустрічі з дикою природою.

.

Вона йшла півгодини, поки не почула гуркіт, який наповнив її вуха. Це був не далекий звук.

.

Це близько. Я дуже хочу дізнатися його рівень.

Тихенько побігши в напрямку гуркоту, вона незабаром натрапила на селезня. Він їв усе, що залишалося від його здобичі.

Здрастуйте. А тепер перевіримо...

?

Рівень Дрейка ?

.

Хм, досі не бачу його рівня. Але я побив опікуна, тому не дуже впевнений у цьому. Хм. Я не думаю, що буду звязуватися з кимось, поки не дізнаюся, наскільки важливий рівень істоти.

.

Селезень підвів очі і заревів у її бік.

— Так, так, вибачте, що перервав трапезу. Я піду в дорогу.

,

Вийшовши, вона озирнулася і побачила, що селезень продовжує трапезу. Вона вкотре здивувалася, наскільки спокійно почувається. Чи входило це до її нових повноважень? Або просто впевненість у тому, що тепер вона може пробивати дірки в міцних камяних стінах? Так чи інакше, селезень більше не змушував її сечовий міхур тремтіти.

.

Здається, що їм все одно, поки є їжа. Чимось нагадує мені про себе... До тих пір, поки ця їжа не є травою.

.

Залишивши селезня, вона продовжила рух пустелею. Вона не зіткнулася з багатьма іншими тваринами, лише з деякими вовками, які негайно пішли після того, як гарчали на неї. Вони, здавалося, відчували, що вона не боїться, і це їх турбувало.

.

— Еге ж, краще йдіть, цуценята.

Після чотирьох годин ходьби Ілея почала бігати. Поки я памятаю про свою витривалість, пару годин у мене все буде добре.

Вона відчула, як вітер наближається до її обличчя, її волосся розплющується назад, коли вона досягає швидкості, що перевищує ту, яка, як вона думала, може впоратися людина на Землі. Це було дивно, але просто ще одна річ, до якої потрібно звикнути. Її тіло було наділене магією. Вона мчала лісом, час від часу вилазячи на дерево, щоб перевірити, чи все ще рухається в правильному напрямку. Скелелазіння не було важким завдяки її заклинанню Аури та покращеному тілу. Просте використання Блінк взагалі позбавило б від необхідності лазити, але вона хотіла зберегти свою ману, про всяк випадок.

Гори поступово підкрадалися ближче, але незабаром Ілея зрозуміла, що щось не так. Або я спотикаюся, або ці гори смішно величезні... Я вже мав би до них достукатися.

Знизуючи плечима, вона продовжила далі. Врешті-решт настала ніч, і Ілея вилізла на жахливе дерево, щоб знайти місце для ночівлі. Схил закінчився кілька годин тому, і Ілея не була впевнена, чи варто їй продовжувати рух.

Але я маю зясувати, чи є там хтось. І я цього не зроблю, якщо залишуся тут і буду битися з селезнями. Гадаю, я завжди зможу повернутися, якщо це те, що я хочу зробити.

.

Якби вона могла знайти людей, це означало б інформацію, можливо, шлях додому. Ілея дивилася на свої татуювання, що світилися, відчувала магію, яка текла по її венах. Їй ніколи не ставало легше.

.

Вихід.

?

Це те, чого я хочу?

. ; .

Їй знадобилося ще три дні, щоб нарешті вийти з лісу. Це не закінчилося раптово; дерева просто поступово ставали все менш і менш густими, поки в околицях не залишилося лише кілька, а Ілея виходила переважно на відкриті луки.

.

Сподіваюся, я зможу знову знайти дорогу назад.

.

Вона їла тільки ягоди і пила з будь-якого струмка, який тільки могла знайти, і три дні пройшли без будь-яких серйозних інцидентів. Гуркіт припинився на другий день. Після цього ліс став більш заселеним, в основному вовками і нешкідливими тваринами. Ніщо з того, що насмілювало її, не турбувало.

?

Дійшовши до долини між горами, вона ще раз здивувалася їхнім розмірам. Ця подорож не закінчиться ще деякий час, чи не так?

Занепокоєння, яке турбувало її підсвідомо, випарувалося в одну мить, коли вона помітила ознаки цивілізації.

! .

— Вулиця! Ну, дорога... Мабуть.

-

Її настрій знову піднявся до небес, вона почала йти дорогою. Протягом трьох годин вона не зустрічала жодного мандрівника, але гори тепер здавалися набагато ближчими, місцевість ставала все більш камянистою.

Побачивши рух вдалині, Ілея напружила очі.

!

Народ!

?

Почавши йти трохи швидше, вона побачила вози і безліч фігур, що йшли поруч з ними. Але чому вони зупинилися? Може, щось зламалося?

Вона продовжувала йти до них, нарешті завмерши, коли почула, як хтось кричить. Двоє чоловіків вирвалися з натовпу, втікши, перш ніж їх збили стріли. Ілея з жахом спостерігала, як жінка впала на коліна з пронизливим голосінням, її крик обірвався, коли одна з фігур вдарила її закривавленим мечем у шию.

Ілея повільно відступала, більше спотикаючись, ніж йдучи, коли почула шум праворуч. У кущах чоловік середніх років у шкіряних обладунках попросив її підійти ближче і помовчати. У нього була доглянута борода, наполовину прихована під шоломом, який закривав частину підборіддя.

,

Його обладунки виглядали добре зробленими, товста шкіра була нанизана поверх коричневого одягу. Сталеві насадки захищали його груди, голову та стегна. Він тримав руківя довгого меча в піхвах і дивився на неї з деяким збентеженням.

Людина. Спасибі блядь. Я тут не інопланетянин. І, схоже, вони не розробляли лазерну зброю з тих пір, як цей лицар помер у храмі.

.

Вона використала на ньому Ідентифікацію.

?

Рівень воїна?

Він не влаштовував на мене засідки, тому я поки що довірятиму йому. Він перша людина, яку я побачив за останні місяці, і він не відразу намагався мене вбити. Це добре, чи не так?

Присівши нижче і підкравшись до чоловіка, вона кивнула на знак подяки. Він теж кивнув головою і прошепотів привітання.

Вітаю, вам пощастило, що ми вас тільки зараз спіймали. Попереду є кілька шахраїв-авантюристів. Ми збираємося влаштувати на них засідку і можемо використовувати цілителя в битві. Якщо ви підете з нами, ми компенсуємо вам ваші послуги.

?

Хто ти? — відповіла вона, зрозумівши, що він упізнав її клас.

, ,

Озирнувшись, вона побачила ще близько десяти людей, які сховалися в кущах і присіли за камінням. Хтось носив обладунки,