Читати книгу - "Ловець снів"

Він уже заливався сміхом так, що й говорити не міг. Ковзав на підступному мокрому снігу, як хлопчисько, що біжить після уроків покататися з гірки. Чіплявся за бік «Хаммера», хоча, крім як за дверцята, особливо чіплятися не було за що. Спостерігав, як стрибає і вовтузиться тварюка… А потім вона раптом зникла. Ой-ой. Куди, чорт забирай, вона поділась? «У якомусь тупому фільмі жахів Джонсі на цьому місці звучала б моторошна музика, — подумав Генрі. — “Напад лайнотхорів-убивць”». Від цієї думки він знову почав реготати.

Нарешті йому вдалося дістатися до кузова. Тут була кнопка, яку слід було натиснути, щоб відчинити заднє вікно… хіба що його замкнули зсередини. Хоча це навряд. Хіба Овен не таким чином залазив? Генрі не пам’ятав. Хоч убий. Він явно не був собі найкращим другом.

Продовжуючи пирскати сміхом, він натиснув на кнопку, і заднє вікно відчинилося. Генрі зазирнув усередину. Дякувати Богу, гвинтівки. Армійські карабіни на зразок того, що Овен узяв у свою останню розвідку. Генрі взяв один і став оглядати. Запобіжник — є. Перемикач режимів — є. Магазин із маркуванням «АРМІЯ США. КАЛІБР 5.56. 120 НАБ.» — є.

— Так просто, що навіть байруму під силу, — мовив Генрі й зареготав так, що аж узявся за живіт і склався навпіл, але відразу ж послизнувся і ледь не гепнувся знову. Ноги боліли, спину ломило, серце нило від болю… і все ж він сміявся. Він Яйцеголов, він Яйцеголов, він — гієна, що сміється.

Генрі підійшов до водійського боку «Хамві» Курца, тримаючи карабін напоготові (відчайдушно сподіваючись при цьому, що зумів зняти його з запобіжника). У голові в нього все ще грала напружена музика, але він сміявся. Дверцята бензобака він побачив, куди б вони поділися? Але де Ґамера, Жах із космосу[237]?

І, немов почувши його думки, — а Генрі зрозумів, що то цілком імовірно, — тхір з розмаху врізався головою в заднє вікно. Те, яке, на щастя, не було розбитим. До закривавленої голови прилипло волосся та клаптики плоті. Моторошні чорні очі-намистинки втупились у Генрі. Чи знала істота, що має запасний вихід? Можливо. І, можливо, розуміла, що скористатися ним означає швидку смерть.

Воно вищирилося.

Генрі Девлін, який колись отримав премію «Співчуття і милосердя» від Американської психіатричної асоціації за публіцистичну статтю «Кінець ненависті», надруковану в «Нью-Йорк Таймс», у відповідь вишкірив свої зуби. Виявилося приємно. Потім він показав йому середній палець. За Бобра. І за Піта. Теж із величезним задоволенням.

Ледве він підняв карабін, як тхір — може, й безмозкий, але не повністю позбавлений розуму — пірнув униз. Не біда, Генрі все одно не збирався стріляти крізь вікно. Навіть краще, якщо ця тварюка опиниться на підлозі. «Просувайся ближче до бензину, дорогенька», — думав він. Великим пальцем руки він переставив карабін на автоматичний режим і дав довгу чергу в бензобак.

Гуркіт пострілів оглушив його. На місці кришки бензобака з’явилася величезна рвана діра і нічого більше. «От і вір після цього голлівудським фільмам. У них ця срань з одного пострілу вибухає», — подумав Генрі й наступної миті почув шелестіння, яке швидко перейшло в утробне шипіння. Він відступив на два кроки, і його ноги знову вилетіли з-під нього. Цього разу падіння врятувало йому очі і, можливо, життя. Задок «Хамві» Курца вибухнув усього лише секундою пізніше, виплюнувши з-під днища величезні жовті пелюстки полум’я. Задні шини вистрибнули зі снігу, вікна вистрілили уламками скла, всі вони пролетіли над самою головою Генрі. Потім його обпалило жаром, і він швидко поповз убік, тягнучи за ремінь карабін і несамовито регочучи. Гримнув другий вибух, і морозне повітря наповнилося свистом уламків.

Генрі піднявся, хапаючись за гілля ялини, що досить доречно опинилася поряд, мов за перекладини драбини; постояв, сміючись і відсапуючись: ноги болять, спина болить, у шиї дивно ломить. Уся задня частина «Хамві» Курца була охоплена полум’ям. Він чув, як усередині скажено джерґоче палаюча тварюка.

Обійшовши на чималій відстані палаючій «Хамві», він наблизився з пасажирського боку і прицілився в розбите скло. Насупився, постояв так трохи, потім зметикував, чому все це нагадує повний ідіотизм. Тепер усі вікна в «Хамві» розбиті. Усі, за винятком лобового. Генрі знову вибухнув сміхом. Який же він бовдур, бовдур! Ну і йолоп!

Тварюка в наповненій пекельним полум’ям кабіні, як і раніше, розгойдувалася з боку в бік, немов п’яна. Скільки патронів лишилося в магазині, якщо довбана тварюка вирветься назовні? П’ятдесят? Двадцять? П’ять? Але хай там скільки, він повинен упоратися. Він не ризикне повернутися до другої вантажівки по новий магазин.

Але довбана тварюка так і не вилізла.

Генрі постеріг хвилин п’ять. Потім вирішив для надійності постояти ще стільки ж. Падав сніг, «Хамві» горів, випускаючи в біле небо клуби чорного диму. Він дивився на пожежу і думав про карнавал «Дні Деррі», Ґері Ю. С. Бондс співає «Нью-Орлеан», ось з’являється велетень на ходулях, ось легендарний ковбой, і Даддітс від збудження не може встояти на місці і скаче, як заведений. Думав про Піта, який чекав їх біля школи, склавши човником руки, і старанно вдаючи, що курить. Про Піта, який мріяв стати капітаном першої експедиції НАСА на Марс. Думав про Бобра і його куртку «Фонзі», про Бобра і його зубочистки, про Бобра і про те, як він співав колискову Даддітсу, — кораблик дитинки, немов срібна мрія, — про Бобра, який обійняв Джонсі на весіллі в того й наказав йому бути щасливим, щасливим заради всіх них.

Джонсі.

Остаточно переконавшись у тому, що тхір мертвий — спопелів, — Генрі покрокував стежкою подивитися, чи живий іще Джонсі. Він не плекав особливих надій… але раптом виявив, що вірить у краще.

33

Лише біль утримував Джонсі на цьому світі, і спочатку йому здалося, що змарніла людина з патьоками сажі на щоках, яка стала біля нього на коліна, — це сон або останнє породження його уяви. Тому що людина ця була дуже схожа на Генрі.

— Джонсі? Агов, Джонсі, ти мене чуєш? — Генрі поклацав пальцями перед очима друга. — Земля викликає Джонсі.

— Генрі, це ти? Дійсно ти?

— Це я.

Генрі кинув погляд на собаку, який усе ще стирчав зі вхідного отвору шахти № 12, і знов обернувся до Джонсі. З безмежною ніжністю він відкинув з його чола мокре від