Читати книгу - "Бенкет круків"

сорочку, скинула чоботи в соляних плямах, які теж належали Кет, зняла білизну Кет — і викупалася у лимонній воді, щоб змити з себе навіть запах Кет з каналів. Коли ж випірнула з купелі, рожева після мила і щітки, з прилиплим до щік каштановим волоссям, Кет як і не було. Вона вбралася в чисте, взула м'які полотняні капці й рушила на кухню попросити в Уми поїсти. Жерці й послушники вже повечеряли, але кухарка приберегла для неї гарний шматок смаженої тріски та трохи товченої жовтої ріпи. Дівчинка проковтнула вечерю, вимила тарілку, а тоді пішла допомагати приблуді варити зілля.

Її завданням було переважно подати-принести — вона лазила по драбинах, вишукуючи трави й листочки, які потрібні приблуді.

— Солод-сон — найлагідніша з отрут,— говорила приблуда, розтираючи щось товкачем у ступці.— Кілька зерняток стишать калатання серця, вгамують тремтіння рук, допоможуть людині почуватися спокійною і сильною. Щіпка забезпечить на цілу ніч глибокий сон без сновидінь. Три щіпки принесуть сон нескінченний. Смак у зілля солодкий, тож його краще підмішувати в пироги, тістечка й вино з медом. Ось, понюхай, яке солодке,— приблуда дала їй понюхати, а тоді відіслала на пошуки пляшки з червоного скла.— А це отрута підступніша, зате без смаку й запаху, тож її легше приховати. Це сльози Ліса, ось як її назвали люди. Розчинена у воді чи вині, вона починає роз'їдати шлунок і кишки, і зрештою людина вмирає від хвороби живота. Понюхай.

Арія понюхала, але нічого не відчула. Приблуда відставила сльози, а натомість відкрила череватий кам'яний горщик.

— Ця паста присмачена кров'ю василіска. Вона додасть смаженині смачного запаху, зате викличе напади божевілля — і в звірів, і в людей. Скуштувавши крові василіска, й миша на лева нападе.

Арія закусила губу.

— А з собаками таке спрацює?

— З будь-якою теплокровною твариною,— сказала приблуда й раптом дала їй ляпаса.

Дівчинка притиснула руку до щоки — не так від болю, як від подиву.

— За що?

— Це Арія з дому Старків закушує губу, коли міркує. Ти — Арія з дому Старків?

— Я — ніхто,— розсердилася дівчинка.— А ти хто?

Вона не очікувала, що приблуда відповість, але та відповіла.

— З народження я була єдиною дитиною старовинної родини, спадкоємицею мого батька-шляхтича,— озвалася приблуда.— Мама померла, коли я ще була зовсім маленька, я її і не пам'ятаю. Як мені було шість років, батько одружився вдруге. Спершу нова дружина добре до мене ставилася — поки не народила власну доньку. Відтоді вона хотіла, щоб я померла: тоді її кровиночка успадкує всі батькові статки. Їй варто було звернутися до багатоликого бога, от тільки вона боялася тієї жертви, яку він може попросити. Натомість вона надумала власноруч мене отруїти. Після того я більше не росла, але й не померла. Коли цілителі в Палаці червоноруких сказали батькові, що саме накоїла його дружина, він прийшов сюди і приніс у жертву все, що мав, і мене також. Багатоликий почув його молитви. Мене забрали в храм на службу, а батькова дружина отримала дарунок.

Арія сторожко дивилася на приблуду.

— Це правда?

— Є тут і правда.

— Але й брехня теж?

— Є трохи неправди і трохи перебільшення.

Арія спостерігала за приблудиним обличчям увесь час, поки та вела розповідь, але приблуда не подала жодного знаку.

— Багатоликий забрав у твого батька не все, а дві третини.

— Атож. Це було перебільшення.

Арія посміхнулася, збагнула, що посміхається, і вщипнула себе за щоку. «Стеж за обличчям,— звеліла вона собі.— Усмішка — служниця, яка з'являється на виклик».

— А в чому брехня?

— Ні в чому. Я збрехала про брехню.

— Справді? Чи зараз брешеш?

Та не встигла приблуда відповісти, як у кімнату зайшов добрий чоловік з усмішкою на вустах.

— Ти повернулася до нас!

— Бо ж молодик.

— Так і є. То які три речі дізналася ти, яких не знала, коли йшла від нас?

«Я тридцять речей дізналася!» — мало не бовкнула вона.

— У Малого Нарбо не згинаються три пальці, тож він збирається стати гребцем.

— Це корисно знати. Що ще?

Арія пригадала сьогоднішній день.

— Квенс і Алакво побилися й звільнилися з «Корабля», але, гадаю, вони повернуться.

— Гадаєш чи знаєш напевне?

— Тільки гадаю,— змушена вона була сказати, хоча насправді мала певність. Лицедіям треба їсти так само, як і всім людям, а Квенс і Алакво не такі добрі актори, щоб їх узяли в «Синій ліхтар».

— Атож,— мовив добрий чоловік.— А третя річ?

Цього разу вона не завагалася.

— Дареон мертвий. Чорний співець, який приходив ночувати у «Веселий порт». Насправді він був дезертиром з Нічної варти. Хтось перерізав йому горлянку й зіштовхнув його в канал, але забрав собі його чоботи.

— Добрі чоботи на дорозі не валяються.

— Атож,— вона постаралася зберегти байдужий вираз на обличчі.

— Цікаво, хто міг таке зробити?

— Арія з дому Старків.

Вона стежила за його очима, вустами, жовнами.

— Вона? А я гадав, її вже нема у Браавосі. А ти хто?

— Ніхто.

— Брешеш,— сказав він і обернувся до приблуди.— У мене в роті пересохло. Зроби ласку, принеси вина мені й теплого молока нашій подрузі Арії, яка так неочікувано повернулася.

Перетинаючи місто, Арія міркувала на тим, що скаже добрий чоловік, коли вона розповість йому про Дареона. Може, розсердиться на неї, а може, зрадіє, що вона зробила співцю дарунок багатоликого бога. Вона півсотні разів програвала цю розмову в голові, наче виставу. Але тепле молоко їй на думку не спало.

Коли принесли молоко, Арія випила все до денця. Пахло воно трішки підгорілим і зоставляло гіркий присмак у роті.

Вночі їй знову наснилося, що вона — вовчиця, але цей сон відрізнявся від попередніх. У цьому сні в неї не було зграї. Вона блукала сама — стрибала по дахах, безшумно бігала набережними каналів, переслідувала в тумані невідомі тіні.

Прокинувшись уранці, вона виявила, що осліпла.

Семвел

Лебідка «Цинамоновий вітер» припливла з Гінкодеревного Городка на Літніх островах, де чоловіки всі чорні, жінки розпусні й навіть боги химерні. На кораблі не було септона, щоб прочитав заупокійну молитву, тож це завдання лягло на Семвела Тарлі, і сталося це поблизу випаленого сонцем південного узбережжя Дорну.

Перш ніж почати, Сем убрався в чорне, хоча стояло тепле