Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

— Ми — Досконале Сяйво, Зоря Індії і Сонце Слави, — промовляв імператор, який також знав трохи щось про улесливість, — однак ми виросли у тій гівняній дірі міста, де чоловіки трахали жінок, аби наробити дітей, і трахали хлопців, аби зробити з них чоловіків; ми виросли, весь час будучи напоготові, виросли озираючись, аби боягуз не напав ззаду чи воїн спереду.

— Так, мерехтливий світочу, батьку багатьох синів, мужу багатьох дружин, монарху світу, володарю землі, правителю довкілля, збирачу всього сущого, Досконале Сяйво, Зоре Індії і Сонце Слави, — промовляв Бгакті Рам Джейн, який міг бути і глухим, але знав, як натякнути на ще вищу якість.

— Чи так повинен бути вихований король, Бгакті Рам Джейне? — ревів імператор, перевертаючи від гніву посудину з водою. — Неписьменний, який стереже свою дупу, лютий, правда? Такий має бути принц?

— Так, Найрозумніший над розумними, батьку багатьох синів, мужу багатьох дружин, монарху світу, володарю землі, правителю всього довкілля, збирачу всього сущого, Досконале Світло, Зоре Індії, повелителю людських душ, ковалю людських доль, — промовляв Бгакті Рам Джейн.

— Ти лишень удаєш, що можеш читати слова по наших губах, — прокричав імператор.

— Так, Найбільший провидцю над провидцями, батьку багатьох…

— Ти — баран, якому треба перерізати горло, аби ми мали що з’їсти на обід.

— Так, Милосердніший від богів, батьку…

— Твоя мати трахалася з кнуром і зачала тебе.

— Так, Пишномовний над пишномовними, б…

— Ну нічого, — сказав імператор, — тепер ми почуваємося краще. Пішов геть звідси. Живи…

4. І ТУТ ЗНОВУ В ЯСКРАВИХ ТРІПОТЛИВИХ ШОВКАХ

І тут знову в яскравих тріпотливих шовках, що розвівалися з вікон червоного палацу, ніби стяги, постав Сікрі, тремтячи, як опійне видіння у спекотний день. Нарешті — дім з бундючними павичами й танцюючими дівчатами. Якщо сплюндрований війною світ був грубою правдою, то Сікрі — прегарним обманом. Імператор повертався додому, як курець до прокуреної люльки. Він — Чарівник. На цьому місці він створить новий світ-світ, де віросповідання, місце народження, ранґ чи етнічна належність не матимуть значення. Адже саме тут зібрано найвродливіших жінок світу, і всі вони — його дружини. Найвидатніших талантів також зібрано тут, і серед них Дев’ять Зірок, дев’ять найталановитіших із найталановитіших, а з їхньою допомогою йому геть усе під силу. З їхньою допомогою він зачарує всю землю, усе майбутнє і всю вічність. Імператор був чарівником реального, а з такими помічниками його чародійству не буде меж. Тансенові пісні можуть відкривати замки всесвіту і приносити святість у повсякденне життя. Вірші Фаїзі відчиняють вікна сердець і розуму, так що через них можна побачити темряву і світло. Управлінський талант Раджі Ман Сінгга та фінансові вміння Раджі Тодар Мала підтверджують, що економіка держави перебуває у надійних руках. До того ж був ще Бірбал, найкращий з дев’яти найкращих. Його перший міністр і перший друг.

Тож перший міністр і найбільший дотепник віку привітав його біля вежі слонових бивнів Гіран Мінар. І тут імператорові захотілося пожартувати.

— Бірбале, — промовив Акбар, спішуючись, — чи можеш ти відповісти на одне запитання? Ми вже давно хотіли поставити його тобі.

Перший міністр і легендарний дотепник покірно вклонився.

— Як забажаєте, Джаганпанаг, Захистку Світу.

— Тоді, — провадив далі Акбар, — що було першим — яйце чи курка?

Бірбал відповів одразу:

— Курка.

Це здивувало Акбара.

— А чому ти такий. упевнений? — допитувався він.

— Гузоор, — відповів Бірбал. — Я обіцяв відповісти лишень на одне запитання.

Перший міністр й імператор стояли на міському кріпосному валу і дивилися на воронів, що кружляли.

— Бірбале, — почав Акбар, — як ти гадаєш, скільки воронів у нашому королівстві?

— Джаганпанаг, — відповів Бірбал, — рівно дев’ятсот дев’яносто дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять.

Акбар дивувався.

— А уяви собі, що ми їх порахували, — промовив він, — і їх виявилося більше, то що ти скажеш?

— Це означатиме, — відповів Бірбал, — що до них із сусіднього королівства прилетіли гості.

— А якщо менше?

— Тоді трохи наших полетіло подивитися на закордоння.

Біля Акбарового двору на імператора чекав великий лінгвіст, гість з далекого західного краю — єзуїтський священик, який міг вільно розмовляти і диспутувати десятками мов. Він ніяк не зізнавався імператорові, якою була його рідна мова. А імператор ніяк не міг розгадати цієї загадки, тож перший міністр обійшов священика і дав йому добрячого копняка. Священик вибухнув прокльонами — не португальською, а італійською.

— Бачите, Джаганпанаг, — сказав Бірбал, — якщо когось добряче стусонути, то людина завжди вдається до рідної мови.

— Якби ти був атеїстом, Бірбале, — запитав імператор свого першого міністра, — що б ти сказав справжнім вірянам усіх великих релігій світу?

Хоч Бірбал був відданим браміном з Трівікрампуру, однак відповів не вагаючись:

— Я б сказав, що всі вони, на мою думку, також атеїсти, просто я вірю на одного бога менше, ніж кожен з них.

— І як це зрозуміти?

— Всі ревні віряни мають багато причин не вірити всім іншим богам, окрім свого, — промовив Бірбал, — а звідси випливає, що саме вони дають мені всі підстави не вірити в жодного з богів.

Перший міністр та імператор стояли неподалік Хвабґога, себто Палацу Мрій, дивлячись на спокійну гладь Ануп Талао — монаршої приватної водойми, Незрівнянної Водойми, найкращої з усіх можливих водойм, про яку казали, що у разі якихось негараздів у королівстві її води збурювалися.

— Бірбале, — промовив Акбар, — як ти, мабуть, знаєш, наша улюблена королева має нещастя не існувати. Навіть попри те, що ми її найбільше кохаємо, захоплюємося найбільше нею і цінуємо її більше за втрачений Кохінор, вона залишається невтішною.

Перший міністр порадив імператорові:

— Джаганпанаг, вам слід сказати, що її перемогу побачать усі саме в кінці, оскільки в кінці не існуватиме жодної з королев, а вона існуватиме, насолоджуючись вашим вічним коханням, а її слава триватиме ще віки. Отже, якщо це правда, що вона насправді не існує, то також правда, що вона є тією, що живе. Якщо ж вона не живе, тоді он там за високими вікнами ніхто не чекатиме на ваше повернення.

* * *

Сестри Джодги, тобто решта дружин імператора, обурювалися. Як же так, могутньому імператорові більше до вподоби бути з жінкою, якої не існує? В крайньому разі, коли його нема, її також не повинно бути; адже їй не потрібно вештатися у реальному світі. Вона повинна зникати, як та примара, якою вона була, їй треба заповзати у дзеркало чи в тінь і щезати. А її відмова зникати, вважали живі дружини, була порушенням поведінки, якої слід очікувати від уявного створіння. Адже звідки їй було знати про хороші манери, якщо вона