Читати книгу - "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу"

Перед від'їздом Піня зустрівся з агентом Фіксою і був розчарований, дізнавшись, що карної справи проти Івана Сили більше не існує.

— Але ти не бійся! — Фікса блиснув золотими зубами. — Я буду завжди поруч. Таємна поліція посилає мене за кордон. Ось там ми й проведемо нашу спецоперацію, — він підняв кухоль з пивом. — За зустріч у Баварії!

Піня промовчав. Він уже давно зрозу мів, що покладатись треба виключно на себе. Тому вдень і вночі карлик міркував над помстою.

Іван допомагав дівчатам пакуватися.

— Хто це? — запитав він, беручи до рук старе фото в рамочці.

— Мої батьки, — посміхнулася Мілка.

— Вони теж циркачі? — Іван розглядав їхні яскраві костюми

— Так, — відповіла танцівниця.

— А чому тоді вони не з нами? — Іван уважно глянув на діьчину. Але та раптом знітилася, прикусила губку і вибігла.

— Ти чого! — насунулася на нього Рената. — Ти що, хіба не знаєш?

Іван зрозумів, що ненароком ляпнув якусь дурницю.

— Мілчині батьки виступали в нашому цирку ще до нас із братом. Вони були відомими повітряними гімнастами. Але трапилося нещастя…

Рената замовкла.

— Що сталося? — стривожився Іван.

— Мама Мілки погано почувалася, але все одно піднялася під купол цирку. Посеред номера їй стало зовсім зле. Тато спробував її врятувати, але й сам зірвався з висоти.

Тепер мовчав Іван.

— Це сталося на очах у Мілки. Вони ж виступали разом, — Рената важко зітхнула. — 3 того часу Мілка зненавиділа висоту. І навіть наші виступи з братом ніколи не дивиться.

— Я піду попрошу пробачення, — Іван повільно встав і вийшов.

Мілка стояла під деревом із заплющеними очима. Він взяв її за руку.

— Мілко! — тихенько покликав її парубійко.

Дівчина винувато посміхнулася.

— Я не серджуся. Просто знову все пережила.

В її великих блакитних очах зблиснула сльоза.

— Я більше ніколи тебе не ображатиму! — твердо промовив він. — І не дозволю це зробити нікому! От побачиш!

— Ну ви подивіться на них! — почувся за їхньою спиною іронічний голос Міхи. — Я гарую, мов віл, а вони воркочуть, як голуби!

Голий насмішкувато дивився на парочку.

— Не вистачає тільки весільного букета і фати для нареченої.

Мілка почервоніла і побігла у вагончик.

— Ех, Міхо! — з жалем промовив Іван. — Ти, як завжди, невчасно.

— О, старий, я бачу, ти серйозно влип, — Голий посміхався на всі тридцять два. — Послухай розумну пораду: не поспішай, бо невідомо, де ліпше. Дурне діло — не хитре! — з виглядом неабикого знавця по-блатному сплюнув він на землю.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ МАДАМ БУХЕНБАХ ДОБИВАЄТЬСЯ СВОГО ЛИШЕ НАПОЛОВИНУ

— Смертельнии номер! — оголосив сяючий Пандорський, і промінь прожектора вихопив Івана Силу, який неквапливо прямував до центру арени.

Позаду нього Фандіго і Міха тягли кам'яну брилу. Згодом вони принесли й два великі молоти.

Публіка нетерпляче совалася.

— Ну що в цьому такого? Розтовчуть брилу молотами. Ха! Та це всі робітники можуть!

Пандорський викликав на манеж двох добровольців. Іван потис їм руки і вручив по кувалді. По цирку пробігся смішок. Тут Іван ліг на землю, а брилу звалив собі на груди. Пандорський повідомив, що вони повинні її розтовкти.

Зала зойкнула, а найбільш нетерплячі навіть повставали. Перший удар був несміливий і глухо відбився в серцях сотень глядачів. Бачачи, що Іван посміхається, здоровані почали бити сильніше, а то й з усієї сили. Аж на третьому десятку ударів камінь розсипався.

Іван встав, обтрусився і підняв догори руки. В цирку коїлося щось неймовірне. Свист, крики, ґвалт, тупотіння!

Аделія Бухенбах, щаслива, спостерігала за цим із-за куліс, коли до неї підбіг захеканий панок у капелюсі: "Мадам, ми пропонуємо вашому Силі завтра поборотися з найсильнішою людиною Баварії. Гонорар — найвищий із можливих. Окрім того, ваш цирк здобуде чудову рекламу".

Мадам Бухенбах запросила гостя обговорити ділову пропозицію до свого вагончика. Через 15 хвилин вони, обоє задоволені, вийшли. Залишалося останнє: переконати Івана Силу.

Увечері мадам поправила зачіску, намастила тіло найкращими парфумами, одягнула сукню з глибоким декольте і наказала Пандорському привести парубійка.

— Сідайте, мій гірський ведмедику! — ласкаво запросила вона його на канапу біля себе. — Я вітаю вас із чудовим виступом.

Вона відкоркувала пляшку шампанського.