Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

Він уклонився місіс Візлі, вийшов надвір і зник точнісінько на тому самому місці, що й Тонкс. Місіс Візлі зачинила двері, а тоді за плечі підвела Гаррі до яскравої лампи, що стояла на столі, й почала його оглядати.

— Ти точно як Рон, — зітхнула вона, роздивляючись його. — На вас обох ніби наклали розтягувальні чари. Рон, відколи я купувала, йому нові шкільні мантії, виріс сантиметрів на десять. Голодний, Гаррі?

— Так, — зізнався Гаррі, раптом усвідомлюючи, як він зголоднів.

— Сідай, любий, зараз я щось приготую.

Коли Гаррі сів, йому на коліна тут же вистрибнув і вмостився, муркочучи, рудий пухнастий кіт з приплюснутою мордочкою.

— То й Герміона тут? — радісно спитав Гаррі, чухаючи Криволапика за вушком.

— Так, позавчора приїхала, — повідомила місіс Візлі, постукуючи чарівною паличкою по великій залізній каструлі, та з гучним брязкотом стрибнула на плиту й одразу закипіла. — Усі вже, звісно, сплять, ми ж не чекали на тебе так рано. На, їж…

Вона знову стукнула каструлю, та злетіла вгору, полинула до Гаррі й нахилилася; місіс Візлі ледве встигла підставити миску, як у неї полився густий і паруючий цибуляний суп.

— Хліба, любий?

— Дякую, місіс Візлі.

Вона змахнула чарівною паличкою над плечем; до столу елегантно підлетіла хлібина й ніж. Коли хлібина сама себе покраяла, а каструля повернулася на плиту, місіс Візлі сіла коло Гаррі.

— То ти вмовив Горація Слизорога знову піти викладати?

Гаррі кивнув, бо мав повний рот супу й не міг говорити.

— Він навчав Артура й мене, — сказала місіс Візлі. — Працював у Гоґвортсі, здається, вічно; почав приблизно в той самий час, що й Дамблдор. Сподобався він тобі?

Гаррі тепер напхав рота хлібом, тож тільки стенув плечима.

— Розумію тебе, — кивнула місіс Візлі. — Він, коли захоче, може здаватися привабливим, хоч Артурові він ніколи особливо не подобався. Міністерство аж кишить колишніми Слизороговими улюбленцями — він уміє проштовхувати своїх, а от на Артура в нього ніколи не вистачало часу… мабуть, не покладав на нього великих надій. Та це тільки доводить, що навіть Слизоріг може помилятися. Не знаю, чи писав тобі про це Рон… це так недавно сталося… Артур отримав підвищення!

Видно було, що місіс Візлі аж розпирало бажання поділитися цією новиною. Гаррі необережно проковтнув цілу ложку паруючого супу і подумав, що від опіку в горлі йому повискакують пухирі.

— Це чудово! — видихнув він.

— Ти таке золотко, — засяяла місіс Візлі, мабуть, вирішивши, що це він заплакав від розчулення. — З огляду на нинішню ситуацію Руфус Скрімджер заснував кілька нових служб, і Артур тепер голова бюро виявлення та конфіскації фальшивих оборонних заклять та захисних предметів. Це серйозна посада, в нього тепер десятеро підлеглих!

— А навіщо це бюро?…

— Розумієш, через усю цю паніку, пов’язану з Відомо-Ким, скрізь почали торгувати якимись дивними штуками, що нібито мають оберігати від Відомо-Кого і смертежерів. Можеш собі уявити, що то за дурниці… так звані захисні настоянки, а насправді соуси й підливки з додачею бубо-трубного гною або інструкції для оборонного пристріту, від якого відпадають вуха… зловмисниками найчастіше виявляються такі типи, як Манданґус Флечер, що за все своє життя не зробили нічого порядного, а тепер користуються панічними настроями. А подекуди взагалі трапляється справжнє паскудство. Недавно Артур конфіскував коробку з зачарованими стервоскопами, явно підкинуту якимось смертежером. Отож, як бачиш, це дуже важлива робота, і я йому кажу, що нічого шкодувати за всякими тостерами, автомобільними свічками та іншими маґлівськими дурничками. — На завершення своєї промови місіс Візлі суворо глянула на Гаррі, наче це він наполягав, що треба шкодувати за автомобільними свічками.

— А містер Візлі й досі на роботі? — спитав Гаррі.

— І досі. Чесно кажучи, він уже трохи запізнюється… казав, що повернеться опівночі…

Вона зиркнула на великого годинника, що лежав боком на купі простирадл у кошику для білизни біля столу. Гаррі відразу його впізнав: на циферблаті було дев’ять стрілок з іменами членів родини. Раніше годинник висів у вітальні, а зараз, судячи з того, де він опинився, місіс Візлі, мабуть, узяла собі за звичку носити його по всій хаті. Усі дев’ять стрілок показували на позначку «смертельна небезпека».

— Майже увесь час отак, — пояснила місіс Візлі непереконливо бадьорим голосом, — відколи Відомо-Хто почав діяти відкрито. Думаю, всім зараз загрожує смертельна небезпека…, навряд чи це стосується тільки нашої родини… але не знаю, чи має ще хтось такого годинника, тому не можу перевірити. Ага!

Вона вказала на циферблат годинника. Стрілка містера Візлі пересунулася до позначки «в дорозі».

— Він вертається!

І справді за якусь мить у задні двері постукали. Місіс Візлі підскочила й побігла туди; узявшись за ручку і припавши до дерев’яних дверей щокою, тихенько запитала:

— Це ти, Артуре?

— Так, — долинув утомлений голос містера Візлі. — Але я сказав би це навіть, якби був смертежером. Запитай щось інше!

— Ой, та що ти…

— Молі!

— Ну, добре-добре… яке твоє найпалкіше бажання?

— Довідатись, як тримаються в повітрі літаки.

Місіс Візлі кивнула й потягла було за ручку, але містер Візлі, мабуть, міцно тримав її з того боку, бо двері не відчинилися.

— Молі! Я мушу ще в тебе щось запитати!

— Артуре, це казна-що.

— Як ти любиш, щоб я тебе називав, коли ми наодинці?

Навіть у тьмяному світлі Гаррі побачив, що місіс Візлі зашарілася; він і сам відчув, як у нього палають шия й вуха, і взявся швидко сьорбати суп, голосно дзенькаючи по мисці ложкою.

— Молісюсінька, — прошепотіла напівмертва місіс Візлі в щілину.

— Правильно, — підтвердив містер Візлі — Можеш тепер мене впускати.

Місіс Візлі відчинила двері і зайшов її чоловік-худий, лисуватий, рудоволосий чарівник у рогових окулярах та довгій запорошеній дорожній мантії.

— Я все одно не розумію, навіщо це все повторювати щоразу, коли ти вертаєшся додому, — сказала місіс Візлі, помагаючи чоловікові знімати мантію; її щоки ще й досі пашіли. — Та будь-який смертежер витисне з тебе цю відповідь перш ніж перевтілитися в тебе!

— Знаю, люба, але це міністерська процедура, а я повинен подавати приклад. Що це так гарно пахне? Цибуляний суп? — Містер Візлі радо глянув на стіл.

— Гаррі! А ми тебе до ранку й