Читати книгу - "Наші дракони вбивають нас"

За душевною розмовою, яка просто лилась з обох, їх зустріла Олеся, яка саме поспішала на зустріч.

— Терезо, я думала ми зустрінемось біля озера?

— Привіт, познайомся, — показала дівчина на Андрія, — цього хлопця я сьогодні спершу обльопала бризками з калюжі, а потім знесла з ніг, упавши на нього усією масою.

— Андрій, — протягнув руку хлопець, на що Олеся почервоніла і ледве стримуючи сміх мовила, — а я… ну… мене звати… хаха… ну… ахах…вибач… Олеся я, — нарешті вгамувала емоції дівчина і звернулась до Терези, — ти ще забула додати, що це той хто застукав нас у своєму будинку, будучи одягненим лише в рушник.

— То це були ви! — якби очі Андрія не були закуті у кайдани повік, вони б безперечно випали б від подиву та покотилися б кудись подалі від цієї Терези, що напевне втекла з божевільні.

— А я не можу зрозуміти: де я тебе раніше зустрічала, — нарешті пригадала Тереза.

Наймудріший із Золотих Драконів подорожував планетами. З усіх сил намагаючись нарешті знайти ту, що зможе прихистити Золотих Драконів, коли підступні брати витіснять їх з власного дому, з Анеми. І хоча його тіло умиротворено витало над вогнищем у затишній печері, його мозок активно намагався знайти вихід із катастрофічної ситуації. Наймудріший відчув як його кличуть, як його свідомість мимоволі повертається до тіла: хтось звав його.

— Припини пошуки. У Золотих Драконів немає шансів на порятунок, — злорадісно мовив Найголовніший.

— Я не заспокоюсь доки не знайду нового притулку для нашого народу. Я майже досяг цілі! Навіщо ти силоміць перервав мої шукання? — запитав Дракон, намагаючись присоромити того за не роздумливі дії, проте без жодної нотки докору.

— Я прийшов до тебе з пропозицією, — у вузьких щілинах очей Найголовнішого пробігла іскра зловісного підступу, проте Наймудріший переконував себе, що йому лише здалося.

— Сподіваюся, ця пропозиція допоможе Золотим Драконам врятуватися?

— Це допоможе врятуватися нам з тобою.

— Я не знаю, що ти задумав, але я не братиму участь у жодних брудних інтригах!

— Старий бовдур! Усі Золоті Дракони приречені на загибель, на жахливу та мученицьку смерть! Хіба не краще, щоб хтось з них врятувався!? Червоні Дракони згодились ділитися енергією з двома Золотим, але за умови.

— То це ти продав Золотих Драконів! Це ти відкрив таємницю озера Асхеї. О я знаю це ти! Ти завжди був продажним!

— Так, я продався Червоним Драконам. Але кому, як не тобі, відома всеохоплююча влада багатств.

— Як ти посмів заговорити зі мною про це?

— Я пропоную тобі можливість вижити!

— Ти пропонуєш мені продати свій народ!

— Велике діло — народ! Купка нікчемних бовдурів, які замість використовувати свої знання задля привласнення таких багатств, що лежать прямо на тарілочці перед їх носом, звихнулись на абстрактних ідеалах збереження стабільності Всесвіту.

— Лише одне мене гризе: як Золоті Дракони, премудрі істоти, обрали тебе, такого легко підкупного зрадника, Найголовнішим!?

— Ти ж Наймудріший, хіба не бачиш як ними легко маніпулювати, вони з’їдять будь-яку байку про те, що я оберігатиму священне призначення Драконів, — злісний регіт наповнив печеру.

— Забирайся звідси негайно!

— Ну і дурень ти, Наймудріший!

— Твої підступи обов’язково спливуть на поверхню! Твої очі тебе видають. Скоро всі дізнаються, що ти не той, ким так старанно хочеш здаватися.

— Ти мені погрожуєш!? — долоні Найголовнішого загорілися Золотавим Вогнем, — Ти погрожуєш мені!? — в очах спалахнув синє полум’я. Він схопив Наймудрішого за горло і міцно, як тільки міг, припер до стіни печери, — Якби я міг, я б утрамбував тебе у цю стіну! Ум’яв би в неї назавжди. Замурував би у ній!

— Коли Червоні Дракони знищать і тебе, ти зрозумієш, яку помилку вчинив. Зрадників завжди вбивають, — відкашлявся Наймудріший, коли нападник нарешті вгамував свій вогонь.

Найголовніший, прибравши умиротвореного та поважного вигляду, мовив — ти припиниш пошуки нової планети для драконів.

— Навіть не мрій.

— По-друге коли скоро я тобі дам еліксир, який «продовжить життя Драконам» — глузливо засміявся Найголовніший, — ти потурбуєшся, аби кожен випив його.

— Та ти збожеволів! Хочеш власноруч вбити своїх братів!

— Не власноруч — це зробиш ти. Ми удвох станемо великими! Керуватимемо не однією галактикою, цілим Всесвітом! Ніхто не наказуватиме нам! Ми станемо господарями часу та простора!

— Як тобі вдавалося увесь цей час приховувати справжнє єство…?

— Це було не важко: жоден Дракон навіть думки не допускав, що хтось мислить глобальнішими категоріями. Вони зациклились на Гармонії… Дивно, але маючи доступ до нескінченних скарбів,