Читати книгу - "«Аляска»"

— Зустрічі з відвідувачами пацієнтам «Аляски» без мого дозволу заборонено.

Павлович спостерігав за реакцією людини, яка нещодавно була об’єктом його бесіди з панотцем. Вона спотикалась об приголомшливу інформацію. Так реагує лише здорова особа, і, щоб мати підтвердження цій теорії, лікар додав:

— Для цього існують відведені дні, і, якщо ти гідно себе поводитимеш, я дозволю вам зустрітися.

Як і гадав головний лікар, реакція пацієнта виявилася прогнозовано лагідною. Він із терплячим розумінням покинув доводити власну думку та звинувачувати санітара і, мов слимак, узявся заповзати у свою мушлю пацієнта, що шукає порятунку в стінах психічної лікарні. Наразі такий стан речей задовольняв геть усіх учасників розмови, однак Павлович намотав на вус усе, що бачив в останні хвилини.

На цьому незаплановане побачення закінчилося. Павлович наказав санітарам відвести Антона до палати, запевнивши його в можливості зустрітися з панотцем Іларієм.

У супроводі прихвоснів головного лікаря пацієнт обдумував наслідки нещодавньої бесіди з Павловичем. Візит священика вплинув на поведінку психіатра. Він був достатньо стриманим і поблажливим до пацієнта. Так чи інакше, це потребувало осмислення, і Антон жадав чимскоріш опинитись у власному ліжку й мати нагоду проаналізувати події останньої години.

Його повернення до палати не супроводжувалося тріумфом. Більшість пацієнтів досі були на прогулянці, а майже нерухомий Кома, що завжди перебував у променях минулої слави, не звернув жодної уваги на Антона. Водолаз упав на ліжко. Сутичка з Прапором і розмова з лікарем забрали надто багато сил, аби бажати продовження ранкового моціону, тому чоловік заплющив очі й поринув у світ лише йому відомих думок.

Розбудив пацієнта комар. Надокучливе дзижчання розігнало уривки сну, що ніяк не клеїлися в єдину картину. Утім, прокинувшись, Антон зауважив, що не спалося не лише йому: ліжка Бемоля й Міхаеля були порожні. Не переймаючись відсутністю сусідів у пізній час, хлопець підвівся з ліжка й попрямував до дверей. Сірий і обдертий коридор уночі видавався зловісним. Довжелезне приміщення пустувало без сновид у білих халатах. Натомість на полуплених стінах вигравали химерні візерунки, намальовані світлом із тих палат, у яких без сну тинялися пацієнти. Галерея з напіврухомими картинами не вселяла довіри пацієнту, який ходив по краю божевілля, а проте мета його мандрівки наближалась. За кілька кроків він дістався вбиральні та штовхнув причинені двері. Незважаючи на пізню годину, брудний плафон розсіював світло сорокаватної лампочки, яка, за пам’яті Антона, горіла вічно. З кінця туалету лунав шепіт людських голосів. Антон ущипнув себе за шкіру, переконуючись, що це не чергове жахіття з його сну. За якусь мить він розчув знайомі голоси і лише тоді наважився пройти до кінця приміщення, де побачив Міхаеля з Бемолем.

Його несподівана поява спонукала хлопців припинити теревені й звернути увагу на прибульця.

— Хух, у тебе дар залякувати людей, — полегшено випалив Міхаель, розпізнавши в гостеві приятеля.

Антон мовчки спіймав камінець, кинутий у його город.

Бемоль виявився гостиннішим за сусіда й рукою запросив Антона скласти їм компанію. Жест товариша підштовхнув Міхаеля долучитися до справи.

— Розслабитися бажаєш? Здається, у тебе був важкий день, — заохочував Антона Бемоль.

Антон глипнув на Міхаеля й на подив останнього пристав на пропозицію.

— Конопля?

— Угу, — підтвердив сусід.

— Можна трохи.

Така раптова згода викликала в Міхаелеві почуття приязні.

Він заходився скручувати для гостя нову сигаретку, пристрасно оповідаючи про те, звідки взялася травичка.

— З попереднього побачення залишилася. Друзі передали в круасанах, тільки замість начинки — сюрприз.

Трохи подумавши, Міхаель додав:

— На зоні такий номер точно не проканав би.

Задоволення сягало свого піку, коли Міхаель цілком логічно запитав:

— Як тобі вдалося так швидко вибратися з карцеру?

— Покровитель урятував.

Міхаелеві, на очах якого сталася сьогоднішня сутичка і який знав її причину, така версія видалася вельми правдоподібною. Не маючи наміру з’ясовувати подробиці суперечки, він вирішив віддатися спокусі. Бемоль, якого вже торкнув наркотичний дурман, розплився задоволеною усмішкою. Антон сперся на кахляну стіну. Уперше за тривалий час йому закортіло спілкуватися. Умови утримання, наближені до тюремних, смоктали життєві соки, необхідні, щоб відбути увесь термін лікування. Організм потребував енергії, яку могло дати лише людське товариство.

— Хороша? — спитав він.

— Те, що треба! Тягни, — підпаливши цигарку, запропонував Міхаель.

Водолаз виконав прохання товариша і, затягнувшись димом, захилив голову якомога далі. Міхаель простяг іще одну самокрутку Бемолю й узявся підпалювати собі, аж раптом двері туалету розчахнулись і хтось упевненими кроками попрямував у їхній бік.

Цього разу сторонні звуки могли належати лиш особі з далекого кола спілкування, а то і взагалі комусь із медпрацівників. Понад усе Міхаель не хотів потрапити на очі Шреку. Краєм вуха він чув про трагічний випадок із його сином, пов’язаний з наркотиками, тому всіляко уникав контакту з похмурим санітаром. Бемоль та Антон стояли, набравши в легені диму. Вони втискалися в стіну, дивлячись на свого товариша, який наважився визирнути з-за перегородки. Нарешті порушник спокою явився перед очі настрашеним пацієнтам.

— Щоб тебе… — вилаявся Міхаель на Ваську Довгоносика, який щосили витріщався на них.

Бемоль по-шпигунськи виглянув із-за плеча Антона, якому наркотична речовина вже почала пудрити мозок. Очманілий, він склепив повіки. Тим часом прискіпливий погляд Довгоносика перебирав у голові можливі варіанти нічних забав пацієнтів, а ті, своєю