Читати книгу - "Моя слабкість, Iрина Давидова"

Сонячні промені світили прямо в очі. Я примружилася і солодко потягнулася, відчуваючи тепло у себе під боком. Гриша! Навіть не віриться, що він поруч і більше нікуди не збирається йти. Нехай тільки спробує, і я швидко йому тумаків відсиплю.

Хихикнула і згадала, що ми знаходимося в лікарні. Розпахнула очі та тут же зустрілася з палким поглядом Гриші.

― Чого тобі?

― Доброго ранку.

― Доброго, тільки шкода, що в стінах лікарні. А скільки часу?

― На пів восьму.

― Ох, ― я потерла очі та зітхнула, ― мені через пів години треба бути на роботі. Моя зміна.

― А як же я? Я твій пацієнт.

― Ой, Гриша, лежи вже. Пацієнт. Сподіваюся, тебе сьогодні випишуть.

― Я теж на це сподіваюся. До кого поїдемо жити? До тебе, чи до мене?

Я поплескала віями, і підійнявшись, поправила розпатлане волосся.

― Це ще навіщо?

― Лікарка, не став тупих запитань.

― А роздільно жити ніяк?

― Ти зараз серйозно? ― він смикнув мене за руку, і я впала на його груди. ― Тобі мало моїх мук? Хочеш зустрічатися вечорами десь у парку, а потім, щоб я проводжав тебе до дверей, цілував і йшов.

Я знизала плечима, і облизнувши губи, посміхнулася.

― Цілувати не обов'язково, ― сильний шльопок по попі повідомив про те, що тигр в гніві. ― Ну гаразд, в щічку можна.

― Ще раз запитую, де будемо жити.

― Я зрозуміла, ти просто хочеш, щоб я стала твоєю доглядальницею, поки ти з гіпсом.

― Я можу найняти доглядальницю, якщо захочу, тільки ось я не такий вже й немічний. Трахнути тебе точно зможу.

― Хто б сумнівався.

― Ти мені поруч потрібна. Хочу щодня вдихати запах твого волосся, бачити твою посмішку, відчувати твої обійми. Хочу разом готувати вечерю, і мити після нас тарілки. Хочу, щоб ти прокидалася вранці та дарувала мені свою посмішку. Хочу разом приймати душ і насолоджуватися нашим з тобою сексом. Просто хочу тебе завжди поруч.

― Вареник закрути, хочуха. Мене не забув запитати?

Гриша примружився, і зібрав волосся в руку на моїй потилиці, стискаючи його і злегка натягуючи.

― Не випробовуй моє терпіння, Ніно, я і так на межі, ти знаєш.

Я закотила очі та чмокнувши його в губи, схопила за зап'ястя, даючи зрозуміти, щоб відпустив мене. Гриша зрозумів мій жест і відпустив. Я піднялася з ліжка і почала приводити своє волосся до ладу.

― Ти нестерпний, Гриш, ― хмикнула я, і дістала з сумки ключ від квартири, ― якщо тебе випишуть, подзвони мені.

― Це що? ― він кивнув на ключ, змушуючи мене посміхнутися.

― Тугодум? До мене поїдеш. Не знаю, Макса попросиш, щоб тебе відвіз. Я буду вдома після сьомої.

― Довго, ― поскаржився він, взявши мене за руку.

― Це моя робота, Гриш.

― Ти ж знаєш, що ти можеш не працювати.

Я повільно похитала головою.

― Ні, я буду працювати. Я люблю свою професію, я люблю рятувати людей. І жити твоїм коштом я не збираюся. Не хочу бути утриманкою, щоб в один прекрасний день почути докір.

― Ніна...

― Я буду працювати. До вечора, ― поцілувала його і вийшла з палати.

Відчуваю, нам буде не легко. Але варто постаратися заради відносин, і заради наших почуттів. Принаймні я дуже хочу, щоб ми почали слухати один одного.

Після обіду Гриша повідомив мені телефоном, що його виписали, і зараз він їде з Максом до себе додому, щоб зібрати речі. Я запропонувала йому залишитися у себе і не тріпати мені нерви, на що Гриша вилаявся матом і сказав, що як тільки я повернуся додому, він мене покарає. Я хмикнула. Приблизно знала, що він може зробити, і тому з нетерпінням чекала вечора. Все ж, як би я не упиралася, а все одно дуже сумувала за ним, і мріяла швидше опинитися в його обіймах. Звичайно, я раділа, що Гриша запропонував жити разом, і хоч зараз буде не легко, поки він з гіпсом, мені це настрою не псує. Навпаки, хочеться бути корисною для нього. Хочеться готувати сніданок, отримувати компліменти, і насолоджуватися кожною проведеною хвилиною разом. Правда нехай не розслабляється. Те, що у нього зламана нога не говорить про те, що він буде байдикувати. Я про наші стосунки. Я чекаю запрошення на перше побачення.

― І так, поки у тебе є вільна хвилинка, хочу послухати подробиці, ― промовила Галя в трубку, змусивши мене закотити очі.

― Подробиць не буде. Що ти хочеш почути?

― Ну, як і в якій позі, де і скільки разів.

― Ми не спали. Вірніше, сексу не було, Галь. Гриша з переломом ноги.

― Ну і що? Можна подумати він весь місяць буде терпіти, поки знімуть гіпс. Заскочиш як миленька.

Я реготнула.

― Я цього не говорила. До того ж з його слів він і так весь цей час без сексу жив.

― Бідний мужик, не знаю, як пошкодувати. Так, а чого тоді ти морозишся?

― Ну чому я морожуся? Ми в лікарні ночували. Припини робити з себе найрозумнішу. Що у тебе з Максом?

― Ооо, мій вичавлений, як лимон. Спати йому не давала. Це щоб не думав навіть наліво дивитися. Яйця відіб'ю.

Я мало не вдавилася чаєм, який пила в перерві.

― Почув би Гриша ці слова.

― Гаразд, багато честі про них говорити. Давай завтра ввечері влаштуємо щось на зразок сімейної вечері.

― Нічого собі, подруга, швидко ти нас всіх в одну сім'ю. Я заміж не збираюся.

― Це поки Гриша тебе до стінки не притиснув. Все, мій, здається, прокинувся. Давай приблизно о сьомій у вас? Загалом, ще зідзвонимося, ― крикнула вона в трубку і розсміялася.

Напевно, Макс почав чіплятися.

Зітхнувши, я відклала слухавку і занурилася в думки про роботу. А ближче до вечора ми поїхали на виклик. Тільки ось додому я поверталася вже в іншому настрої. Приємні емоції та хвилини очікування зустрічі зникли з останнім викликом на місце аварії.

― Лікарка, ти чого? ― поцікавився Гриша, відкривши переді мною вхідні двері.

Я стояла не ворушилася. Тільки підборіддя тремтіло від не пролитих сліз.

― Мені кипиш підняти? ― повторив він, на що я ледь помітно похитала головою.