Читати книгу - "Єретики Дюни"

— Я не сумніваюся у твоїй спроможності викрити такі речі, моя люба, — промовив Лоші Теґ. — Та що я можу зробити? Він має належні кредитні талони й хоче купити…

— Замовлення на рис цієї миті нічого не важить. Ніколи не вір, що лицепляс насправді добивається того, чого він начебто добивається.

— Я певен, що він не лицепляс. Він…

— Лоші! Я знаю, що ти добре навчився на моїх уроках і вмієш розпізнати лицепляса. Погоджуюся, що Вільний Торговець не є одним із них. Лицепляси зосталися на його кораблі. Вони знають, що я тут.

— Знають, що не можуть тебе ошукати. Так, але…

— Стратегія тлейлаксу завжди вплетена в мережу стратегій, кожна з яких може бути справжньою. Вони навчилися цього від нас.

— Моя люба, якщо ми маємо справу з тлейлаксу і я не ставлю під сумнів твій присуд, то негайно ж постає питання меланжу.

Леді Джанет легенько кивнула. Справді, навіть Майлс знав про зв’язок тлейлаксу з прянощами. Це була одна з речей, яка захоплювала його у тлейлаксу. На кожен міліграм меланжу, виробленого на Ракісі, тлейлаксанські контейнери продукували довгі тонни[9] його. Використання меланжу зросло відповідно до нових запасів, і навіть Космічна Гільдія схилила коліна перед такою потугою.

— Але рис… — відважився Лоші Теґ.

— Мій любий муже, Бене Тлейлакс не потребують стільки рису понджі в нашому секторі. Він потрібен їм для перепродажу. Мусимо довідатися, хто насправді потребує рису.

— Хочеш, щоб я потягнув час, — сказав він.

— Саме так. Ти чудово впораєшся з цим завданням. Не дай шансу цьому Вільному Торговцеві сказати «так» чи «ні». Людина, вишколена лицеплясами, оцінить таку витон­ченість.

— Ми виманимо лицеплясів з корабля, а ти тим часом вестимеш слідство деінде.

Леді Джанет усміхнулася.

— Люблю, коли ти випереджаєш мої думки.

Вони з розумінням подивилися одне на одного.

— Він не може звернутися до іншого постачальника в нашому секторі, — промовив Лоші Теґ.

— Він уникатиме прямої конфронтації, — сказала леді Джанет, постукуючи по столу. — Зволікання, зволікання і ще раз зволікання. Мусиш витягти цих лицеплясів з корабля.

— Вони, звичайно, зрозуміють.

— Так, мій любий, і це небезпечно. Мусиш завжди зу­стрічатися з ними на власній території і з нашою охороною поблизу.

Майлс Теґ згадав, що його батько справді витяг лицеплясів з їхнього корабля. Мати забрала Майлса до візера, де він побачив кімнату зі стінами, покритими міддю. Тут його батько уклав угоду, що мала принести йому найвищу похвалу ДАПТ і велику винагороду.

Тоді Майлс Теґ уперше побачив лицеплясів. Двоє маленьких чоловіків, схожих, як близнята. Круглі обличчя, майже позбавлені підборідь, мопсячі носи, крихітні роти, чорні ґудзики очей, коротко обстрижене біле волосся, що стирчало на їхніх головах, мов щетина пензля. Обидва були одягнені як Вільні Торговці — у чорні туніки та штани.

— Ілюзія, Майлсе, — сказала мати. — Ілюзія — це їхній шлях. Творення ілюзії для здобуття реальних цілей — саме так діють тлейлаксу.

— Як маг на зимовому видовищі? — спитав Майлс, вдивляючись у візер і сцену на ньому, з постатями, що скидалися на іграшкові фігурки.

— Дуже схоже, — погодилася мати. Говорячи, вона теж дивилася на візер, але одною рукою обійняла сина за плечі, захищаючи його.

— Майлсе, ти дивишся на зло. Пильно до нього приглянься. Обличчя, які ти бачиш, можуть змінитися за мить. Вони можуть стати вищими, можуть здаватися товщими. Можуть так скидатися на твого батька, що тільки я розпізнаю підміну.

Рот Майлса Теґа склався у беззвучне «о». Він пильно вдивлявся у візер, слухаючи, як батько пояснює, що ціна рису понджі, встановлена ДАПТ, укотре різко злетіла.

— І ось що найстрашніше, — продовжувала мати. — Дехто з новіших лицеплясів може, торкнувшись тіла жертви, поглинути частину її спогадів.

— Вони читають думки? — Майлс глянув на матір.

— Не зовсім. Ми вважаємо, що вони знімають відбиток спогадів, це майже голографічний процес. Вони ще не знають, що нам про це відомо.

Майлс зрозумів. Йому не слід було розмовляти про це ні з ким, навіть із батьком чи матір’ю. Вона навчила його бене-ґессеритської секретності. Майлс пильно стежив за постатями на екрані.

При батькових словах лицепляси не виявили жодних емоцій, але їхні очі начебто засяяли яскравіше.

— Як вони стали такими злими? — спитав Майлс.

— Вони комунальні істоти, виведені так, щоб не ідентифікуватися з жодною постаттю чи обличчям. Та подоба, яку вони зараз демонструють, призначена для мене. Знають, що я за ними стежу. Розслабилися, прийнявши свою природну комунальну форму. Добре затям це собі.

Майлс схилив голову набік і придивився до лицеплясів. Вони здавалися такими беззлобними й безневинними.

— Вони не мають почуття власного «я», — промовила мати. — Лише інстинкт самозбереження, окрім випадків, коли їм наказано вмирати за їхніх панів.

— І вони б це зробили?

— Уже багато разів так робили.

— А хто їхні пани?

— Люди, які рідко покидають планети Бене Тлейлакс.

— Вони мають дітей?

— Лицепляси ні. Вони гібриди, стерильні. Але їхні пани можуть розмножуватися. Ми здобули кількох із них, проте потомство в них дивне. Дівчаток народжується мало, а навіть якщо народжуються, ми не можемо перевірити їхні Інші Пам’яті.

Майлс насупився. Знав, що його мати була бене-ґессериткою. Знав, що свідомості Превелебних Матерів — чудові сховища Інших Пам’ятей, які сягають у минуле, охоплюючи тисячоліття Сестринства. Навіть знав дещо про розплідну програму Бене Ґессерит. Превелебні Матері вибирали певних чоловіків і народжували від них дітей.

— А які жінки тлейлаксу? — спитав Майлс.

Це було проникливе питання, яке викликало в леді Джанет приплив гордості. Майже впевнилася, що поруч із нею потенційний ментат. Розпорядниці схрещення мали рацію щодо генного потенціалу Лоші Теґа.

— Ніхто поза їхніми планетами ніколи не прозвітував, що бачив тлейлаксанку, — промовила леді Джанет.

— Вони існують чи є лише контейнери?

— Вони існують.

— Серед лицеплясів є жінки?

— Вони можуть змінювати стать за власним вибором. Уважно стеж за ними. Вони знають, що робить твій батько, і це їх сердить.

— Вони спробують якось зашкодити батькові?

— Не посміють. Ми вдалися до заходів безпеки, і вони про це знають. Глянь, як той ліворуч ворушить щелепами. Це один із виявів гніву у них.

— Ти сказала, що вони… комунальні істоти.

— Як бджоли у вулику, Майлсе. Не мають власного самообразу. Позбавлені почуття свого «я», тож вони не просто аморальні, для них узагалі не існує жодних моральних норм. Нічому, що вони кажуть чи роблять, не можна довіряти.

Майлс здригнувся.

— Ми так і не зуміли знайти в них етичний кодекс, — сказала леді Джанет. — Вони — плоть, перетворена на автомат. Без свого «я», неспроможні ні на оцінку, ні навіть на сумнів. Їх вирощують лише для того, щоб вони служили своїм панам.

— І їм наказано прийти сюди та купити рис.

— Саме так. Їм наказано зробити так, а в цьому секторі немає іншого місця, де вони могли б це зробити.

— Вони мусять купити його в батька?

— Він — єдине їхнє джерело.