Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Я знервовано сковтую. Ми перезнайомлюємось і всідаємось на стільці.

Аліна піднімається із стільця, підходить до столу поруч з екраном і натискає на клавішу «плей» на ноуті. Спокійна та незворушна, розпочинає презентацію нашої фірми та послуг, які ми можемо їм запропонувати. Мушу віддати їй належне, тримається вона бездоганно, невимушено та впевнено. Коли колега закінчує, я сама готова придбати в неї наші послуги.

Під час презентації час від часу помічаю, з яким зацікавленням дивиться на неї Макар. А це вже цікаво! Коли вони встигли познайомитись? А в тому, що ці двоє знайомі вже немає сумнівів.

Після закінчення презентації, Аліна лише раз ловить його погляд. І це настільки інтимно, що мені здається наче я підглядаю в шпарину за кимось. Цікаво чи ще хтось помітив? Я роззираюсь. Ніби ні, решту зайняті хто чим, хтось втупився в дисплей телефону, Віктор Миколайович проглядає папери і розмовляє при цьому з Владиславом Ігоровичем.

Так, ніби все гаразд.

Зустріч триває ще десь півтори години, тоді ми розходимось по номерах. Маємо всі зійтись на вечерю о восьмій вечора.

Чудово! Цілком достатньо часу, щоб поплавати.

Я переодягаюсь в купальник, змиваю макіяж, вдягаю махровий готельний халат і йду викликати ліфт.

Спустившись у спа, дівчата на рецепції видають мені рушник для басейну і бажають гарного плавання. Я просто в передчутті цієї насолоди. Як же хочеться скинути напругу останніх днів.

Біля басейну декілька чоловіків і жінок середнього віку, близько тридцяти років. Усі на релаксі, хтось потягує коктейль, хтось розтягнувся на шезлонгу. Приміщенням ллється легка розслаблююча музика. Я озираюсь в пошуках колонки чи якогось динаміка, але нічого не бачу. Ефемерне відчуття наче мелодія просто існує у повітрі. Все сприяє тотальному розслабленню.

З наших теж ще нікого наразі немає. Підходжу до одного з вільних шезлонгів, кладу рушник і халат поруч. Закручую волосся у високий пучок і йду плавати. Мм… Водичка така приємна! Підігрів працює на відмінно, хоча влітку як на мене він не потрібен. Проте готель тримає рівень.

Лягаю спиною на воду і заплющую очі. Ех.Як же добре! Лежу на водичці і кайфую.

Наплававшись, підходжу до барної стійки, замовляю солодкий безалкогольний коктейль і йду до свого шезлонга. Розпускаю волосся, щоб трохи просохло. А за декілька хвилин біля мене на столику вже стоїть келих з парасолькою і долькою апельсину. Кивком дякую бармену. Губи самі розтягуються у посмішку.

Мені так затишно і комфортно, що я відкидаю голову на спинку шезлонга і здається навіть на декілька хвилин задрімую.

Розплющую очі, ловлячи себе на думці, що стало якось гамірніше. Піднімаю злегка голову, роззираюсь. І справді, людей побільшало. Проте з наших нікого не бачу. Вирішую піти ще поплавати і тоді вже повертатимусь у номер. Підводжусь трохи, спершись на лікті і раптом зачіпляюсь за чийсь колючий погляд.

Він дивиться просто мені у вічі. Гарячий, вибуховий, спопеляючий. Я застигаю і на мить забуваю навіть як дихати. А тоді переміщається нижче і прискіпливо, немов пальцями, подорожує зверху вниз по моїй фігурі..