Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

Дядько – це наш король, Бернард II.

- Он як? - я здивовано підняла брови, - І які є варіанти?

- Прислав мені записку, що сьогодні під час балу дасть мені аудієнцію і ми це обговоримо.

Мене значить не запрошують... Дійсно, нащо? Хіба воно мене стосується?

Тепер уже я зітхнула, не менш тяжко ніж Анет годиною раніше.

Думки про скоре майбутнє так поглинули нас з братом, що до самого королівського палацу ніхто з нас не промовив більше ні слова.

На бал ми прибули ще засвітло. Королівський палац як завжди вражав своєю величністю та красою, оточений смарагдовим газоном, дзвінкими мармуровими фонтанами і пишно квітучими рожевими тюльпанами та трояндовими кущами. Усередині його прикрасили жовтими та білими трояндами на честь національних кольорів Еланії. Перила сходів були увиті ними, також квіти стояли у вазах в коридорах та залах палацу. Багато дам вбралися в жовтий та білий, і виглядало це яскраво та барвисто.

Гості ще тільки з'їжджалися, стояли групками по кілька людей та розмовляли. Ми саме увійшли до бальної зали, як до брата підійшов слуга у золотистій лівреї та покликав на аудієнцію до короля.

Залишившись сама я мимоволі пошукала очима того, чий образ ось уже скільки днів не полишав моєї уяви. І швидко знайшла - він стояв кроків за десять та невимушено розмовляв з моєю подругою Ліліан, чарівною і томною наче кішечка, дівчиною.

Лілі - справжня красуня з блискучим золотавим волоссям, блакитними і прозорими як гірське озеро, очима, тонкими рисами обличчя та чуттєвими губами. Граціозна, з жіночними формами. Поруч із нею звичайна дівчина здавалася лише бляклою тінню, а чоловіки взагалі не мали шансів не прикуватися поглядом до цієї вродливої та чарівної сирени.