Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

— Ні.

— Так не буває...

— Буває. Я не хочу робити щось на догоду іншим. У мене перед очима є дуже наочний приклад, коли щось робиш не за власною волею: моя мама. Вона вийшла заміж, бо “так було потрібно”, щоб не лишитися “старою дівою” у 20 років... Вийшла за першого ліпшого “хорошого хлопця”, котрий покликав заміж. Все спільне життя намагалася довести йому, що вона хороший вибір. А тепер мама тут, сама, а він там, з іншою. Я не хочу бути з кимось, бо “так потрібно”. Я хочу зустріти “свою людину”, розумієш?

— Я ж не кажу тобі виходити заміж. Так, для здоров’я.

— У мене зі здоров’ям все гаразд. Мене це не цікавить.

— Ти фригідна, — промовила Тоня.

— Що?

— Ти байдужа до сексу, бо ти фригідна… і я читала, що такі жінки й оргазму не відчувають.

— Що за муру ти читаєш?

— Жіночі журнали, — засміялася подруга. — До енциклопедій ще не дозріла!

— Чому ти вирішила, що я фригідна? — обурилася Лора.

— Бляха, Лоро! Тобі 17 років, ти зараз маєш думати лише про секс і хлопців! А якщо ти не думаєш, то ти фригідна! — закивала Тоня. — Бляха… Ти ж така класна… Аж шкода.

— Тоню, що ти верзеш?, — відмахнулася Лора. Хоча слова подруги глибоко засіли їй у мозок. І Валерій, і Руслан були дуже симпатичними хлопцями, але ніяких “метеликів” і “жару внизу живота” вона поруч з ними не відчувала. Невже вона і справді фригідна?

У січні весь другий курс фельдшерів (ті, хто вступав після одинадцятого класу, зараховувалися на другий курс) вийшов на практику з “Загального догляду” в онкоцентр на Верховинній, 69, у різні його відділення. Переважно студенти возили “на” і забирали пацієнтів “після” операцій. Іноді готували дезрозчини під наглядом персоналу, була ще неважлива нудна писанина. Про будь-які ін'єкції мова навіть не йшла. Як і казав Руслан: “Марне витрачання часу”.

У відділенні, де була Лора, переважно робили мастектомії (Мастектомія — хірургічна операція з видалення молочної залози) і перші дні для неї були важкими морально. Пацієнтками були здебільшого молоді жінки. Іноді — старші, іноді — зовсім юні дівчатка… Горло стискав клубок і всі рухи ставали скутими, коли Лора бачила юних пацієнток. Але потім вона опанувала себе. Намагалася не вдаватися в історії хвороб і діагнози, абстрагувалася від того, що відбувалось у відділенні.

Після завершення практики, Лора, як і решта студентів, повезла свій “щоденник практики” в училище, де на всіх чекав короткий іспит. Після іспиту хтось запропонував піти “відзначити” завершення першої сесії.

В розкладі руху електричок була перерва майже в кілька годин, і Лора погодилася піти з одногрупниками. День був сонячний, тому вирішили піти у парк Відрадний, що був зовсім поруч з училищем. Скинулися грошима, і хлопці зганяли за “Ізабеллою” у пакетах: дешево і сердито. З гуртожитку прихопили пару чашок. Наливали всім по черзі, за першу сесію. Одногрупники паралельно розповідали смішні і не дуже випадки з практики, що закінчилася. Хтось щось впустив; хтось щось наплутав; в когось у каталки ручки відпали, і та з післяопераційним пацієнтом поїхала сама, бігали-ловили по коридору — спіймали. Ходили на операцію, там були студенти з універу, і хтось з них зомлів — посміялися зі слабаків. Комусь каталка по нозі проїхалася, добре, що пацієнт там був неважкий, бо була б, як мінімум, тріщина кістки.

— Ларисо, а в тебе що було цікавого? — раптом запитала староста, що сиділа з іншого краю лави.

— Та нічого такого у мене не було. Все спокійно.

— Та ну, невже от нічого-нічого? — недовірливо перепитала Марина.

— Нічого, — знизала плечима Лора.

— А сфотографуймося! На пам’ять! — раптом змінила тему староста. Всі полишили свої речі, перемістилися до сусідньої лавки. Попросили пару, що прогулювалася поруч, зробити фото.

— Кицю, нічого не пий, — зашепотів їй на вухо Валерій, несподівано обійнявши.

— Що? — вона обернулася до нього, але він усміхнувся і відійшов, підіймаючи руки.

— Все, я зрозумів. Не чіпаю тебе більше, а то мені твій білобрисий скальпа зніме, — він їй підморгнув і пішов до свого рюкзака.

Лариса не зовсім зрозуміла його слова, але Іщенко перевів погляд на пакет вина у руках старости. Пакет… Їй щось підмішають...І не щось, а оксибутират, ладна битись об заклад, що саме його. Він має солоний смак, після почутої історії вона прочитала про цей препарат все, щоб знати, чого чекати та остерігатися. Також Лора чула, що хрещена Марини — операційна медсестра. Вона може дістати оксибутират. І виходить… не просто так були всі ці переглядини, питання, фото: відвертали увагу?

— Продовжимо! — вигукнула староста. — Хто тут у нас ще не пив? О, Ільченко! Ось, бери.

Лора взяла до рук чашку з вином.

— Я ж просто так з вами пішла. Я не п’ю, мені не можна.

— Ти що, вагітна? — засміялася староста.

— Ні, я на антибіотиках, — Лора подала назад вино. Збрехала. Ніяких антибіотиків вона не приймала. Староста насупилася.

— Лоро, від одного ковтка нічого не станеться. Пий, — Марина не приймала назад чашку.