Читати книгу - "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"

РОНАЛЬД

     Чомусь Рональду хотілося, щоб вона скоріше повернулася, його помічниця-злюка, яка здається ніколи не бачила чоловічих босих п'яток. Йому одразу хотілось посміхатися, як тільки згадував той її вираз обличчя.  А як вона старалася тримати марку, а сама нема нема тай поглядує на його ноги. Зайшла вся така сувора, зібрана, у діловій сукні, яка незрозумілим чином їй дуже личить  (та їй навіть у тому ганчір'ї було гарно, хоч Рон і сказав інакше) а тут він зі своїми мозолями і сорочкою навстіж. Аж захотілося ще більше її розстебнути, щоб подивитись на реакцію злюки. 

    Ангеліна забігла в кімнату і без стуку, трохи запихана, ніби тікала від когось. Рон одразу насторожився. Певно когось із його родичів зустріла, подумав він, спостерігаючи як дівчина сідає за стіл перебирати його кореспонденцію.

- Ну що, ми сьогодні поїмо, надіюсь? - запитав Рон, сідаючи навпроти.

- Так звісно, скоро мають принести,- відповіла вона, не відриваючи очей від паперів. Щось її турбувало, а от що? 

    Рональду чомусь було дуже важливо знати, що саме її турбувало. 

- Зустріла когось по дорозі? - між іншим спитав він, напружено очікуючи відповіді.

- Даніеллу на сходах,-  сказала дівчина, роблячи вигляд крайньої зацікавленості змістом останнього листа.

      Рон одразу розслабився. Він уже подумав, що її Роберт перестрів і гадостей наговорив. В брата було якесь хворобливе відношення до дівчини. А крихітка Даніелла то невинне дитя по суті. Напевно Ангеліна відчуває себе не дуже затишно поряд з сестрою, от і тікає від спілкування з нею. Та тут все зрозуміло. Вони як небо і земля. Різні просто.

 АНГЕЛІНА

    Не хотілось нічого розповідати. Зустріла і зустріла, що тут такого? Тепер це часто буде траплятись. Треба звикати. 

      Їжу принесли практично через п'ять хвилин після мого приходу. Оце так швидкість. Що правда я ще ж з Данні стовбичила. 

     Подавальниця розмістила все на столику біля дивану і, отримавши від принца відмашку, покинула кімнату. Запахи смаженої яєчні з беконом одразу заполонили простір. І мій шлунок знову вирішив подати голос в цілковитій тиші. Та щож це за напасть така . Я ж планувала бути серйозною виконавицею а не служницею з голодного краю. І дуже важко тримати обличчя коли деякі особи королівської крові відверто тішаться з моєї фізіології.

- Чую, ти трошки зголодніла? 

- Це від нервів. Перший робочий день і все таке, - спробувала викрутитись я, але не дуже виходило якщо чесно .

- Ну ну. Давай тоді відмітим твій перший робочий день спільним сніданком,- запропонував пинц, запрошуючи мене до столу.

        І я вирішила не корчити з себе ту, ким не являюся. Хочу їсти то буду їсти, хоч з принцом, хоч з самим королем.

          Єдине, що я намагалася робити, так це їсти як панянка, так як колись вчила баронесса. Бо за останні три роки я, якщо чесно, не особливо слідкувала за цим. Виживання було на першому плані та й баронесси вже поруч не було. 

- Ти зробила хороший вибір. Все як я люблю. Тільки от тістечка будеш їсти сама. Я не дуже полюбляю солодке, - порадував мене принц. 

     Так на те і розрахунок був, наївний. Я аж ледве посмішку стримала, з задоволенням приступаючи до десерту.  

      Смакотааа неймовірна. Я вже й забула наскільки  неперевершеним може бути справжній десерт. Бо моїх коштів тільки на базарну випічку вистачало.

    Але мені не дали нормально насолодитись тим тістечком. Бож коли на тебе так витріщаються то і ложка в горлі застрягне. 

- Щось не так? - запитала я.

- Ні, все так, Ліна, - посміхаючись відповіли мені,- смачно?

- Неперевершено! - похвалила я десерт, зажмурюючи від задоволення очі. 

- Так ти, виявляється, та ще ласунка, - принц закінчив з їжою і тепер вирішив поспостерігати за моєю скромну персоною, - а по тобі і не скажеш.

- Ви маєте на увазі як я з такими апетитами досі в двері протискаюся? - вирішила уточнити я. 

         Принц лиш посміхнувся.

- Раніше баронесса Елоїза, моя мати, слідкувала за моєю фігурою. І солодощі то була скоріше винагорода аніж привілегія. Кому потрібна глатка наречена? - якось трохи нервово розсміялася я, згадуючи мимоволі постійні муштрування пані Елоїзи, - ну а зараз… на кухні тістечками не харчуються. Каша, мясо, овочі. Все що дає змогу працювати далі.

    Принц більше не сміявся, а навпаки, залишив мене доїдати солодке і сів за свої документи. От і добре. Хоч спокійно поласую.

    Попрацювали ми з листами до обіду. І коли я вже дописувала останню відповідь, прийшов Роберт.

- Залиш нас,- кинув він мені. 

        Я одразу піднялася. 

- На сьогоднів можеш бути вільна, Ангеліна. А завтра будь готова о сьомій. Треба зїздити в одне місце, - більш м'яко звернувся до мене Рональд. 

    І я швиденько покинула їх. А вже в коридорі подумала що з приходом Роберта навіть повітря в кімнаті накалилося.

      Ми познайомились з Робертом на осінній ярмарці, куди баронесса притягнула мене при повному параді. В неї були свої люди в замку, тому вона точно знала коли і де буде проїжджати принц. Тож наше знайомство було несподіванкою лише для нього. Я ж слідувала чіткому плану моєї матінки - бути ніжною, лагідною і до чортиків привабливою. Доречі це ціла наука, щоб ви знали. Мене цьому, в прямому сенсі, навчала пані Елоїза не один рік. Жертвами цих навчань були як молоді, так і не дуже вельможні чоловіки королівства. Пам'ятаю ті дні, коли я отримувала по три запрошення на прогулянку за день.