Читати книгу - "Скорочено Тореадори з Васюківки"

Я встав і пошкандибав до вікна. Яришка, висолопивши від старанності язика, вихилясами кружляла по подвір'ю. На лобі в неї була здоровеннецька гуля, на щоці подряпина, коліно розбите. Але очі сяяли щастям. Раптом вона перечепилася об ковбок і… Я крикунув. Лежачи під колесом, Яришка розгублено кліпала очима. Потім почала вибиратися з-під велосипеда і сказала: "Думаєш, я тобі повігила, що ти подагував? Я знала, що ти жагтуєш… загаза чогтова!". Я усміхнувся. Життя повернулося до мене. Дорога Яришко, люба моя сестричко, я тепер завжди даватиму тобі велосипед.

Стислий переказ по розділам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 26

Знову троє невідомих. Ти мені друг? "Нічого не розбереш…" – каже Павлуша

Коли мені трохи покращало, тоді я відчув, що то за нудота хворіти. Люди після повені відбудовувалися, всі хлопці були там, а я лежав. Павлуша провідував мене. Яришка до обіду каталася на Вороному. Двічі заходила Галина Сидорівна.

Одного разу у вікно влетів камінець із запискою. Там йшлося, що я повівся, як справжній солдат і для мене є секретне завдання, а умовний сигнал початку – білий прапорець на щоглі біля школи. В той день треба прибути до доту у Вовчий ліс рівно о дев'ятнадцятій нуль-нуль. У щілині над амбразурою будуть інструкції. Я думав про цих Г. П. Г. – трьох невідомих. Вирішив поговорити про це з Павлушею.

Коли він прибіг, я дав прочитати листа. Павлуша признався, що отримував такі ж листи, тільки мав приходити в амбразуру на двадцяту годину.

Розділ 27

Події розгортаються блискавично. Невже один з невідомих – вона? Не може бути! "Він хоче вкрасти її!" Ми поспішаємо на допомогу… Асса!

Я одужував і їв усе, що давали. На третій день після нашої з Павлушею розмови медичка дозволила потроху виходити надвір. Я пішов на вулицю, яку затопило. Там дружно працювали усі. Гребенючка привітала мене з одужанням.

Вдома я вмовив маму, що післязавтра уже допомагатиму на вулиці відбудовуватися. Наступного дня я тинявся біля школи. У вікнах були виставлені малюнки, присвячені порятунку від повені. На одному малюнку був намальований я… Темна, майже під стелю затоплена хата, у кутку ікона, перед якою горить лампадка, а посеред хати, тримаючись за дріт від лампочки, у воді – я… То був малюнок Павлуші. От що значить художник.

На шкільному подвір'ї біля щогли стояла Гребенючка і причіплювала до дротини білу хустку. Так, значить, один з трьох невідомих – це Гребенючка! Я сховався. Почекав, поки вона піде геть, а потім відчепив хустку.

Я подався чекати Павлушу під його хату. Його чогось довго не було. Раптом він прибіг і сказав, що Галину Сидорівну хоче вкрасти грузин лейтенант Пайчадзе. Ми з Павлушею домовилися врятувати вчительку.

Про Гребенючку я Павлуші так нічого й не сказав.

Увечері ми з Павлушею подалися до Галини Сидорівни. Зайшли з городу. Ми бачили, як Галина Сидорівна двічі виходила у двір. Раптом з'явилась постать лейтенанта. Він йшов, мов кицька і раптом затьохкав по солов'їному. З хати вийшла Галина Сидорівна. Він почав їй щось тихо доводити, потім раптом схопив за руку. "Пусти!" – рвонулася вона. Ми вискочили з кущів і кинулися до лейтенанта. Він упав. І тут сталося неймовірне: вчителька кинулася до лейтенанта, впала біля нього навколішки і обхопила руками. І закричала одчайдушне: "Реваз! Любий! Що з тобою?! Ти живий?!".

В мене нижня щелепа одвисла. А лейтенант сказав, що щаслививий, бо Галя сказала на нього "любий". Потім він обійняв нас, почав цілувати і дякувати, що допомогли. Сказав, що хоче, щоб вона вийшла за нього заміж. А вона каже, що це… непедагогічно! Галина Сидорівна стояла, опустивши голову, і мовчала. Павлуша сказав, що у лейтенанта кров на лобі. Я дав з кишені оту білу хустку, зняту зі щогли.

У хаті Галина Сидорівна заметушилася, шукаючи зеленку. А лейтенант сказав, що ми хлопці – молодці, наша дружба міцна. І ми не повинні сердитися за таємницю "Г. П. Г": Герасименко. Пайчадзе. Гребенюк. Виявилось, що хустина належала вчительці, а Гребенючка її повісила, щоб ми з Павлушею поїхали до доту і щось там прочитали про дружбу.

Розділ Останній

В якому історія наша за добрим звичаєм старих класичних романів закінчується весіллям

На другий день усе село облетіла звістка про те, що наша вчителька виходить заміж за старшого лейтенанта Реваза Пайчадзе. Виявилось, що Галина Сидорівна понад рік кохала старшого лейтенанта і не признавалася йому. І хтозна, скільки б іще мучила вона лейтенанта і мучилася сама, якби не ми з Павлушею…

А нам якось і не подумалося, що це ж вона вже не буде більше нашою вчителькою і класною керівничкою. Павлуша вирішив якось гарно попрощатися з учителькою у переддень весілля.

Ми з Павлушею рушили до доту і прочитали лист. Нам бажали, щоб ми свою дружбу пронесли через усе життя. Бо найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі – це друзі дитинства. І найбільше ти Людина, коли щось робиш для друга. Я відчув шалену, гарячу радість від того, що Павлуша поруч, що він мій друг, що ми помирилися. Звичайно, листа писала не Гребенючка, а Галина Сидорівна.

Після такого ми з другом придумали щось дуже цікаве і почали