Читати книгу - "Продана дияволу, Джулія Ор"

Розділ 18
Фу.
Який противний звук. Монотонне пищання якогось прибору. Це в когось будильник такий?.
З трудом розплющую очі.
Яскраве світло б'є в очі. Де я? 
Білі стіни, купа різних приборів навколо. За дверима  ледь чути  голоси , тупотіння ніг, дзвінок телефону. 
Я в лікарні? Хоч би не в божевільні. Ніби не прив'язана до ліжка. Не рахуючи трубочок прикріплених вставлених в моє тіло.
Двері відчинилися.
- Сашо,- чую схвильований голос чоловіка. Такий приємний. Такий потрібний.- Як ти, маленька.- підійшов Артем, і взяв мене за руку. - Я так хвилювався.
- Я хочу води- чомусь сильно пересохло в роті 
- Зараз, маленька- встав, і швидко вийшов з палати.
Повернувся зі склянкою води, і молодим, високим чоловіком в білому халаті.
- Я ваш лікар, Руслан Романович. Як ви себе почуваєте? 
- Я не знаю. Голова болить. Що трапилося?
- у вас легкий струс мозку, викликаний ударом в голову, багато дрібних порізів рук, легке виснаження і перехвилювання.  - підсумував лікар -Сьогодні ми поспостерігаємо за вами, і якщо все добре, то завтра зранку випишемо додому, якщо ваш хлопець обіцяє виконувати всі рекомендації. Бо він дуже наполегливо просить відпустити вас додому.- з легкою усмішкою сказав чоловік.
Я перевела погляд на Артема і посміхнулась.
Оглянувши мене, лікар вийшов, лишивши нас вдвох.
- Що там було? Де Андрій?- напала я на чоловіка 
На що він голосно зітхнув.
- Сашо, Андрій загинув.- в очах в чоловіка я побачила провину, і співчуття.- Він наставив на мене пістолет. Я мав тебе врятувати. Я хотів лише поранити його. Так і сталося, але вночі він загинув у лікарні. Втратив забагато крові.
- Тьом... Не звинувачуй себе- потягнулась до його руки. Він побачив це, переплів наші пальці.- Дякую. Ти врятував мене.
- Він був останньою близькою людиною тобі.
- Він ніколи не був мені близьким, Артем. Він безперечно заслужив це.- намагалась заспокоїти чоловіка.- тільки от... Тебе не посадять?
- Ні, маленька, є свідки які бачили що він перший наставив на мене зброю. Тому це буде розглядатись як самооборона, плюс ще твоє викрадення.- з кожним його словом дихати ставало легше. Невже це жахіття скінчилося? Невже я можу не боятися вітчима, і того що він забере мене знову в те пекло.
Зі мною поряд Артем, якого я здається кохаю. Тільки от що він до мене відчуває.
Настрій миттєво погіршився, я згадала Софію. Артем побачив зміни в настрої.
- Саш, що таке?- турботливо запитав .
-Софія...
-Що Софія?- не зрозумів, або зробив вигляд що не розуміє.
- Ви коханці? Ти спиш з нею?- набралась сміливості запитати я.
- О Господи.. Що? З чого ти взяла?
- В той ранок коли ти поїхав, я бачила що вона вийшла з твоєї спальні, її зовнішній вигляд був дуже красномовний.
- Що? Я не розумію- звів брови чоловік. - Я розберусь з цим, Саш, але я не спав з нею. Так, колись ми спали кілька раз, але це було дуже давно. Зараз в мене є тільки ти. І мені ніхто більше не потрібний.
- І ти не телефонував їй?
-Ні! Навіщо?- я опустила очі роздумуючи. Може це був якийсь інший  Артем...
- Саш, я розберусь. А зараз, ти маєш відпочивати.- нахиливсь і поцілував мене в губи. Ніжно. - Я приїду пізніше. Мені треба до поліції.