Читати книгу - "Пан Ніхто"

Дивитиметься вона чи ні, це мені однаково. Я віддавна звик стояти голий перед незнайомими людьми, ще відтоді, коли один американський полковник в Афінах з такою ж привітністю пропонував мені свій гардероб і ванну, визволивши мене з в'язниці. Зовсім безкорисливо, звичайно. І з єдиним дружнім проханням: щоб я став зрадником.

Я почав одягатися. Чи це щасливий збіг, чи завчасна передбачливість, але усе, від костюма до взуття, як на мене шите. Я завершив свій туалет, зав'язавши дорогу темно-синю краватку й надягнувши піджак, і підійшов до пересувного столика, щоб поновити витрачену енергію.

— Ну, тепер справді картина зовсім інша, — визнала Грейс, критично спостерігаючи, як я наливав віскі у високу кришталеву склянку. — Правда, ви трохи схудли, але це вам личить. Боюся навіть, що знову закохаюся у вас…

— Мені загрожували й страшнішими небезпеками, — відказав я, піднімаючи склянку.

Але рука моя застигла на півдорозі, бо в цей момент я помітив, що у дверях безшумно постав Сеймур.

— Невже ви п'єте самі, Майкле? Не забувайте, що це найточніша прикмета близького алкоголізму. Тому запропонуйте що-небудь мені.

Я подолав дрож у руках, і, наче нічого не сталося, налив віскі в іншу склянку, й мовчки подав її гостеві чи господареві, який підійшов до мене.

— За ваше здоров'я! — сказав Сеймур і підняв склянку.

Я промимрив щось у відповідь і вихилив свою до дна, бо в цю мить відчував гостру потребу у будь-чому відживлюючому.

— Сідайте! — приязно запросив американець.

Я сів у крісло поруч з Грейс. Вільям узяв сигарету, простягнув мені іншу, закурив сам і теж невимушено всівся на дивані, схрестивши довгі ноги.

— Отже, ви вже понад, два тижні тікаєте од нас… Тікаєте і ховаєтесь, немов ми загрожуємо вам загибеллю…

Констатація цілком справедлива, тому я не визнав за потрібне відповідати.

— А, зрештою, сталося так, що ви самі прийшли до нас і замість загибелі знайшли порятунок…

— Я прийшов до Грейс, — уточнив я.

— Авжеж, знаю. І не треба мені про це нагадувати, щоб зайвий раз не принижувати мене. Визнаю, Грейс зробила те, чого не зміг я. Вона справді вклала багато амбіції у цю операцію. Так багато, що її самовідданість не можна пояснити інакше, ніж прихильністю до вас або ненавистю до мене…

— Я виконала своє завдання, — сухо зауважила жінка.

— Так, так. Але з наміром показати, що можеш виконувати завдання краще за свого шефа.

Американець замовк, щоб вийняти з рота сигарету й допити віскі. Потім вів далі:

— Однак це окреме питання. А коли йдеться про врятування людини, всі окремі питання відходять на задній план. Ви врятовані, Майкле. Докуріть спокійно сигарету, а потім закусіть, і відпочивайте, і взагалі більше ні про що не думайте. Ви врятовані.

— У якому смислі? — насмілився я нарешті озватися.

— У тому смислі, що в нас немає жодного наміру віддавати вас місцевим властям і що всі мої попередні обіцянки залишаються в силі більше ніж будь-коли. Бо ви блискуче витримали іспит і беззаперечно довели, що я не помилився у своєму виборі.

— Про який іспит ви говорите?

— Про останні тижні. Звичайно, оцінюване з певного погляду, ваше переховування було явною дурницею, бо коли комбінацію добре складено, немає жодного шансу вирватися з неї. Але з чисто технічного погляду ваша поведінка свідчить про добру стійкість і кмітливість. Отже, я готовий працювати з вами більше ніж будь-коли. І всі мої обіцянки залишаються в силі.

— Ясно, — кивнув я. — Ви виявились наполегливішим за мене, Вільяме, і я змушений капітулювати.

— Ви не капітулюєте, а воскресаєте, — поправив мене американець. І, звернувшись до Грейс, попросив: — Будь ласка, налийте нам ще трохи віскі!

Грейс виконала прохання, і Сеймур знову привітно підняв склянку:

— За ваше здоров'я, Майкле!

Він випив, загасив сигарету й підвівся:

— Тільки перш ніж піти, я хочу попередити вас, що цього разу у вас немає жодного шансу повторити номер із втечею. Я не серджуся на вас за мігрень, спричинену паралізуючим газом, ані за обтяжливу вашу впертість, але мушу сказати, що відтепер вам доведеться забути про це. Квартира добре заблокована, й у ній та поза нею ви будете під постійним наглядом аж до моменту, коли ми зрозуміємо, що ви справді змінили свої уподобання.

— Якщо не помиляюсь, такий режим не фігурував у ваших обіцянках, — зауважив я.

— Так, але ви самі його обумовили. Та він нічим вам не докучатиме, крім тих випадків, коли вам заманеться його порушити. Ви матимете усе необхідне. Радітимете життю. Дихатимете на повні груди, задоволені з свого відродження!

Він махнув мені на прощання рукою й вийшов.

— Добре ви мене купили, — проказав я, глянувши на Грейс.

— Це був єдиний спосіб урятувати вас, — знизала плечима жінка.

— Ваш порятунок для мене рівнозначний розгрому. Та однаково мені вже несила опиратися, і я безмежно зморений, і взагалі єдине, що я хочу, — впасти у чисте ліжко й заснути.

— Ліжко у сусідній кімнаті. І, сподіваюсь, досить чисте, — промовила секретарка. А коли я встав, додала: — Не гнівайтесь на мене, Майкле. Я поклала собі обдурити цього чоловіка. Й оскільки ви мені не допомогли, обдурю його сама. Незабаром ви зрозумієте, що тільки виграєте від усієї цієї історії.

— Добре, добре. Я не гніваюсь на вас, — сказав я втомлено і пішов до спальні.

Ліжко було велике й м'яке і, природно, абсолютно чисте, і я з насолодою ліг у нього, загорнувшись у пухову ковдру. Боюся тільки, що недовго усе це лишатиметься таким чистим. Бо бувши у ванній, я про всяк випадок приховав у капцях лезо для гоління. І тепер, згорнувшись під ковдрою і не чекаючи приступу зрадницьких думок, швидким і енергійним рухом перерізав собі вени на обох руках.

Біль не дуже сильний. В усякому разі не сильніший за звичайний поріз. Відмінність тільки в тому, що наслідки будуть інші, ніж при звичайному пораненні. Я приклав палець до рани на одній руці, а потім до другої, аби пересвідчитися, що кров справді витікає. Ніколи не припускав, що дійду до цього акту малодухості, який… називається самогубством. Та коли нема іншого виходу… І коли це єдиний спосіб уникнути іншої, далеко страшнішої малодухості..

Кров витікає дуже повільно, але це не має значення, мені нікуди поспішати. І я лежу під пуховою ковдрою, намагаючись одігнати гнітючі думки, не думати про неприємну липку вологу на моєму тілі й оте образливе й дурне почуття жалю до самого себе, яке подеколи охоплює нас. Відмежуватися від усього й упасти в