Читати книгу - "Чорний дім"

Його очі тепер майже за крок від дерев’яної стіни, і він може добре розгледіти старі закривавлені прошарки. Ці шари стали вже свого роду щитом. Ця кров має задавнений, металічний затхлий запах. Земля під ногами шпариста. Схожа на желе. Бридка. Це може бути ілюзією. Але Тай знає: те, що відбувається — реальність. Це трупна земля. Можливо, старий не постійно готує тут — можливо, така розкіш не завжди випадає йому — але це місце йому подобається, — як він сказав, воно особливе для нього.

«Якщо я дозволю йому замкнути мої руки в кайдани, — думає Тай, — то мені настане кінець. Він різатиме мене. І щойно почне різати, то не зможе зупинитися, незважаючи ані на містера Манчін, ані на будь-кого іншого».

Остання думка здається навіть не його. Він неначе чує голос матері в голові. Його матері або когось схожого на неї. Тай заспокоюється, зграя птахів паніки раптом зникає, і в його голові прояснюється настільки, наскільки це дозволяє кепка. Він знає, що йому треба зробити чи намагатися зробити.

Він відчуває, як наконечник «Тазера» прослизає між його ніг, і думає, що змії з повним ротом отруйних зубів, які звивалися по зарослій дорозі, приповзли сюди.

— Встромляй руки в петлі, а інакше я підсмажу твої яйця, як устриці. — Це звучить, як уштгисі.

— Гаразд, — каже Тай. Він говорить високим, плаксивим голосом, сподіваючись таким чином продемонструвати, що до смерті наляканий. Бозна, як саме це мало б звучати. — Гаразд, гаразд, лише не чіпайте мене, я все зроблю, бачите? Бачите?

Він встромляє руки в петлі, які великі і просторі.

— Вище! — Він досі чує буркотливий голос у вухах, але принаймні «Тазера» між ногами вже немає.

— Встромляй, скільки можеш!

Тай робить, як він каже. Кайдани закріплюються далі від зап’ястка. Його руки нагадують морську зірку в темряві. За спиною він знову чує незначне металеве дзенькання, оскільки Берні порпається у своєму мішечку. Тай розуміє. Можливо, кепка трохи й гальмує його думки, але це надто очевидно. У старого виродка там наручники, які використовувалися вже багато-багато разів. Він одягне їх на зап’ясток Тая за кайданами, і тоді хлопець буде стояти — чи звисати, якщо втратить свідомість, — тоді як старий монстр різатиме його на шматки.

— Тепер слухай, — каже Берні. Він досі важко дихає, але, здається, трохи ожив. Перспектива, що він зможе поїсти, освіжила його, повернула чимало життєвої енергії. — Я спрямовую на тебе шокер однією рукою, а другою збираюсь одягнути наручник на твоє ліве зап’ястя. Якщо ти поворухнешся… чи смикнешся, хлопчику… отримаєш розряд. Зрозумів?

Тай киває на фоні закривавленої стіни.

— Я не рухатимусь, — говорить він невиразно. — Чесно.

— Я зроблю це так: спершу одну руку, потім другу.

В його голосі вчувається огидне самозадоволення. Він боляче притискає «Тазер» до спини між лопатками Тая. Старий бурчить від того, що докладає зусиль і перехиляється через ліве плече Тая. Тай відчуває запах поту, крові й старості. «Це як в “Гензель і Ґретель”, — думає він, — тільки в нього немає печі, щоб вкинути туди свого катівника».

«Ти знаєш, що робити, — спокійно каже йому Джуді. — Можливо, він не дасть тобі шансу. Якщо не дасть, то не дасть. Але якщо дасть…»

Наручник сповзає по лівому зап’ястку. Берні тихо огидно бурчить Таю на вухо. Старий тягнеться… «Тазер» переміщається з місця… але не настільки, наскільки хотілося б. Тай стоїть спокійно, коли Берні затягує і застібає наручник. Тепер ліва рука Тая прикута до стіни хліва. Від його лівого зап’ястя вниз звисає сталевий ланцюг і наручник, який Берні має намір одягнути йому на праву руку.

Старий, задихаючись, з усіх сил переміщається праворуч, він простягає руку перед Таєм і намагається намацати наручник, що звисає. «Тазер» знову впивається в спину. Якщо старий дотягнеться, то Таю гаплик, і він уже майже хапає наручник, але той, як маятник, відхиляється назад, і Берні доводиться добряче потягнутися вперед, щоб дістати його. Кістлява щока лягає на праве плече Тая. І коли він нахиляється, щоб дотягнутись до звисаючого наручника, Тай відчуває, що натиск «Тазера» слабшає, а тоді зникає.

«Зараз! — Кричить Джуді у Тая в голові. Або, можливо, Софі. Чи, можливо, вони обоє, разом. — Зараз, Таю! Це твій шанс, іншого не буде!»

Тай опускає праву руку і витягує її з кайданів. Йому не варто навіть намагатися відштовхнути Берні від себе — старий монстр важить фунтів на шістдесят більше від нього — він лише змінює центр тяжіння, звільняючи від ваги плече, і це спричиняє сильний біль в лівому плечі і зап’ястку, закутому в кайдани.

— Що… — починає Берні.

Але Тай намацує правою рукою те, що хотів: в обвислій торбині яйця старого. Він стискає їх з усією силою. І відчуває, як яєчка монстра стискаються один з одним; відчуває, як одне з них тріскається і чавиться. Тай кричить, цей крик висловлює переляк, жах і дикий тріумф.

Берні, заскочений абсолютно зненацька, виє. Він намагається звільнитися, але Тай вхопився мертвою хваткою. Його ручка — така маленька, така, здавалося б, нездатна на серйозну оборону — перетворилася на лапу. Це був саме той момент, коли Берні варто було б застосувати «Тазер», але виявляється, його рука порожня. «Тазер» лежить на давній, встеленій товстим шаром крові підлозі.

— Відпусти! БОЛИТЬ! Бол…

Перш ніж він закінчує, Тай смикає стару порожню торбину в старих бавовняних штанах; він смикає зі всією панічною силою, і там щось відривається. Слова Берні плавно переходять у виття агонії. Він не міг собі навіть уявити, що біль може бути таким сильним… як і не міг подумати, що йому самому доведеться його пережити.

Але цього замало. Голос Джуді каже, що цього замало, так чи інакше, і Тай має знати це. Він зробив старому боляче — Еббі Векслер сказав би «відірвав йому яйця», — але цього замало. Він відпускає Берні й повертається ліворуч, навколо прикутої руки. Він бачить, що старий погойдується перед ним у затінку. За ним у дверях стоїть гольф-карт на фоні хмар і палаючого диму. Величезні очі старого монстра, сповнені зневіри, набрякають від сліз і витріщаються на хлопчика.