Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

— Всього? — спитала вона. Її голос був повний збентеження.

Всього. — Він підійшов і сів поруч із нами. У його щелепах погойдувався інший кролик.

— Ми пов’язані Вітом. Ми поділяємо все.

Вона прибрала руку мені з обличчя. Глянула на темну постать вовка.

— Тож усе, що я тобі казала…

— Він розуміє це по-своєму. Не так, як це зробила б інша людина, але…

— Що про це думає Моллі? — зненацька зажадала вона.

Я різко вдихнув. Не сподівався, що наша розмова зверне в такий бік.

— Вона ніколи про це не знала, — сказав я їй.

Нічноокий рушив назад до табору. Я повільніше прямував за ним слідом. За мною йшла Старлінг.

— А коли вона довідається? — натискала менестрелька. — Просто прийме цей поділ… як належне?

— Мабуть, ні, — неохоче пробурмотів я.

Чого Старлінг завжди змушувала мене думати про речі, яких я волів би не чіпати?

— А якщо вона накаже тобі вибирати між нею і вовком?

Я на мить зупинився. Тоді пішов знову, трохи швидше. Запитання витало довкола мене, та я не хотів про нього думати. Так не могло бути, до цього ніколи не могло дійти. А все-таки якийсь внутрішній голос прошепотів мені: «Якщо ти скажеш Моллі правду, до цього дійде. Неодмінно дійде».

— Ти ж збираєшся сказати їй це, чи не так? — Старлінг немилосердно поставила мені запитання, якого я намагався уникнути.

— Не знаю, — похмуро відповів я.

— Ох, — промовила вона. За якийсь час додала: — Коли чоловік каже щось схоже, то воно зазвичай означає таке: «Я цього не зроблю, та час від часу гратимусь такою думкою. Так зможу вдавати, наче врешті-решт збираюся це зробити».

— А не могла б ти ласкаво помовчати? — Мені забракло сили на ці слова.

Старлінг мовчки йшла за мною слідом. Потім зауважила:

— Не знаю, кого жаліти більше. Тебе чи її.

— Мабуть, обох, — кам’яним тоном порадив я. Не хотів більше згадувати про це бодай словом.

Коли ми повернулися до табору, Блазень стояв на варті. Кеттл і Кеттрікен спали.

— Добре полювалося? — по-товариському спитав він, коли ми підійшли.

Я знизав плечима. Нічноокий уже гриз принесеного ним кролика. Задоволено розлігся Блазневі біля ніг.

— Досить добре. — Я підняв угору другого кролика. Блазень забрав його в мене і знічев’я повісив на жердині намету.

— Сніданок, — спокійно промовив він.

Зиркнув на Старлінг, та, якщо й помітив з її обличчя, що вона плакала, не жартував про це. Не знаю, що він вичитав з мого обличчя, бо цього теж не прокоментував. Менестрелька пішла за мною до намету. Я зняв чоботи, вдячно опустився на постіль. Коли за кілька хвилин відчув, як вона моститься у мене за плечима, не надто здивувався. Прийняв це як знак пробачення з її боку. Однак він не полегшив мені засинання.

Та врешті я заснув. Підняв свої стіни, а все-таки мені якось вдалося побачити власний сон. Мені снилося, що я сиджу біля ліжка Моллі й дивлюся, як вони з Неттл сплять. Вовк лежить мені коло ніг, а Блазень сидить на стільці в кутку при каміні й дуже задоволено сам собі киває головою. На столі розкладено ігрову полотнину Кеттл, але, замість каменів, на ній стоять маленькі фігурки різних драконів, білого та чорного кольорів. Червоні камені були кораблями, і це був мій хід. Я тримав у руці камінь, яким міг виграти гру, але хотів тільки дивитися, як спить Моллі. Це був майже спокійний сон.

Розділ 31. Ельфійська кора

Існує багато старовинних «Білих пророцтв», де йдеться про зраду Каталізатора. У Білого Колума про це сказано так: «Любов його зраджена ним, любов його зрадила теж». Менш відомий письменник і провидець Ґент із Білих висловлюється детальніше. «Серце Каталізатора відкрите вірності. Усю довіру виявлено, усю довіру зраджено. Дитя Каталізатора віддане буде в руки його ворогів, а зробить це людина, чиї любов та вірність понад усякі сумніви є». Інші пророцтва ухильніші, та щоразу висновок один: Каталізатора зраджено людиною, якій він беззастережно довіряє.

Наступного дня, рано-вранці, снідаючи припеченими шматками кролячого м’яса, ми з Кеттрікен знову звірилися з її картою. Могли б цього й не робити, настільки її вивчили. Але це була помічна річ, на яку можна було завжди покластися, коли ми обговорювали наш подальший шлях. Кеттрікен провела пальцем по ледь помітній лінії на збляклому сувої.

— Нам доведеться повернутися до колони у кам’яному колі, а потім ще трохи пройти дорогою Скіллу. І так напевно дістанемося третьої позначки на карті.

— Мені не надто хочеться йти цією дорогою, — чесно зізнався я. — Навіть коли йду поруч із нею, це мене напружує. Та, гадаю, немає іншої ради.

— Жодної, яку б я могла побачити.

Вона була надто заклопотана, щоб виявити мені більше співчуття. Я глянув на цю жінку. Її колись блискуче біляве волосся було заплетене в коротку недбалу косу. Холод і вітер висушили її обличчя, покрили тріщинами губи, нарисували дрібні лінії в куточках очей та вуст, не згадуючи вже про глибші зморшки на чолі та між очима, прокладені смутком і турботами. Її вбрання було поплямленим і поношеним. Королева Шести герцогств не пройшла б тепер відбору на покоївку в Трейдфорді. Зненацька мені захотілося підступити до неї ближче, торкнутися. Та я не міг вигадати, як це зробити. Натомість просто сказав:

— Ми дістанемося туди і знайдемо Веріті.

Кеттрікен здійняла очі, зустрілася з моїми. Намагаючись вкласти віру у свій погляд і голос, промовила:

— Так, знайдемо.

Але я почув у цих словах тільки відвагу.

Ми так часто розбирали й переносили свій табір, що це вже не вимагало від нас жодної думки. Рухалися разом, майже як одна істота. «Як група Скіллу», — подумав я.

Як зграя, — виправив мене Нічноокий.

Підійшов, штовхонув головою мою долоню. Я перервав роботу й ретельно вичухав йому вуха та горлянку. Він заплющив очі й задоволено відвів вуха назад.

Якщо твоя пара змусить тебе відіслати мене геть, мені дуже цього бракуватиме.

Я не дозволю, щоб це трапилося.

Ти вважаєш, що вона змусить тебе вибирати.

Не хочу зараз думати про це.

Ах! — Він перевернувся на бік, тоді перекотився на спину, щоб я міг вичухати його черево. Вищирив зуби у вовчій усмішці. — Ти живеш у теперішньому і не думаєш про те, що може трапитися. Але я, здається, мало про що можу думати, крім того, що може трапитися. Ці часи добрі для мене, мій брате. Живу з іншими, полюю спільно, ділюся м’ясом. Але та вовчиця, що часто виє, добре сказала вчора ввечері. Щоб існувала зграя, потрібні щенята. А твоя щенячка…

Я не можу думати про це зараз. Мушу думати лише про те, що слід зробити сьогодні, аби вижити, і все, що я мушу зробити, доки здобуду надію повернутися додому.

— Фітце? З тобою все гаразд?

Старлінг підійшла, взяла мене за лікоть, злегка потермосила. Я глянув на неї, отямившись із задуми. Вовчиця, що часто виє. Я намагався не всміхнутися.

— Все гаразд. Я був із Нічнооким.

— О, — менестрелька глянула вниз,