Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"

симптоми шизофренії, і тягав мене до лікаря раз на рік. Лікар нічого й не знаходив, але припускав: може, це в мене від перших поселенців, такий собі атавізм. Але то було давно. Я не обтяжений батьківською увагою з п’ятнадцяти років, відтоді як татуньо вигнав мене з дому. Нещастя трапилося тоді, як після обшуку моїх кишень він виявив, що в мене грошей більше, ніж у нього. Матуся палко погодилася з ним і навіть люб’язно відчинила переді мною двері. Я думаю, вони втішилися з того, що позбулися мене. Таке дитя — то, напевно, найбільше випробовування в їхньому безжурному телячому житті.

Що про все це думаю я? Думаю, що бути вигнанцем інколи до біса самотньо. А ще думаю, що в мене не було іншого виходу. Таке життя має свої проблеми, але ці проблеми можна вирішити.

От наприклад, одна з проблем, з якою я здужав впоратися самостійно: у дитинстві мене постійно гамселили старші діти. Це почалося невдовзі по тому, як я пішов до школи. Я припустився помилки, коли показав, що кмітливіший за них. Отут пішло-поїхало. Здавалося, всі шкільні забіяки вишикувалися в чергу, щоб мене віддухопелити. Я розірвав блудне коло фізичних екзекуцій, умовивши нашого вчителя фізкультури дати мені кілька уроків рукопашного бою. Перед тим як відповідати кривдникам, я терпляче чекав, доки справді чогось навчуся. Зате потім пожинав плоди своїх вольових зусиль, давши прочухана трьом найзапеклішим хуліганам по черзі. Можу вас запевнити: вся довколишня малеча стала моїми палкими шанувальниками після того, як на їхніх очах я вигнав із району шістьох найгірших забіяк. Дітвора переповідала цю історію мільйон разів! Як я й казав, можна не тільки вирішити проблеми, а й отримати при цьому неабияке задоволення.

Де я взяв гроші, щоб заплатити вчителеві? Не від татка. Мені щотижня виділяли три бакси. Цього достатньо, щоб купити два пакунки шипучок і маленьку шоколадку з якимось наповнювачем. Нужда, а не жадібність, дала мені перший урок економіки: купуй дешево, продавай дорого, а виторг залишай собі.

Звичайно, я нічого не міг придбати без капіталу, тож за перший товар довелося не платити зовсім. Діти крадуть у магазинах. Усі проходять через це, хоч із більшості таку схильність вибивають ременем, щойно спіймають на гарячому. Я бачив сльози невдач у цій справі, тож вирішив провести огляд магазину, дібрати час і місце, перед тим як спробувати себе в амплуа дрібного злочинця.

Правило перше — тримайся подалі від приватних підприємців. Вони знають свій товар і дуже зацікавлені в його збереженні недоторканим. Тож краще скуповуватися у великих торговельних центрах. Усе, чим там треба перейматися, — це охоронці та сигналізація. Обережно дослідивши, як воно все працює, можна розробити свою стратегію й обдурити систему.

Одну з моїх найперших і найпримітивніших конструкцій — мені аж соромно за її невигадливість — я назвав «книга-пастка». Я сконструював коробку — на вигляд точнісінько книгу, проте з відкидним дном на пружинах. Усе, що мені потрібно було робити, це класти свою книгу на цукерки — і солодощі безслідно зникали. Простацький, але надійний пристрій. Я достатньо довго його використовував і вирішив відмовитися від нього тільки після винаходу нової, покращеної конструкції. До того ж трапилася нагода розпрощатися з «книгою-пасткою» за вдалих обставин. Я збирався за її допомогою помститися Смеллі.

Його ім’я було Бедфорд Сміллінгем, але ми завжди називали його Смеллі. Хтось народжується танцівником чи художником, хтось — для чогось простішого. Смеллі народився ябедою. Єдиним задоволенням його життя було доносити на однокласників. Він спостерігав, підглядав і — доносив. Жодну дитячу витівку не вважав аж такою незначною, щоб не розповісти про неї старшим. Старші любили його. Уже з цього варто робити висновки, «яких учителів ми маємо». Його не вдавалося навіть безкарно віддубасити: цьому ябеді завжди вірили на слово, а на шукачів справедливості зазвичай чекало покарання.

Смеллі завинив мені якоюсь дрібною капостю (я вже забув, у чому, власне, вона полягала), але цього цілком стало, щоб я розлютився та спланував помсту. Усі хлопці обожнюють вихвалятися, тож і мені приємно було підвищити свій статус, виклавши перед однокашниками купу безкоштовних солодощів, виловлених «книгою-пасткою». Вони охали й ахали ще голосніше, тому що я дозволив пригощатися цукерками. Я вчинив так не лише для власної популярності, а й щоб упіймати Смеллі на гачок. Здається, це відбувалося вчора: так тепло мені на душі від чудових спогадів.

— Це працює, ходімо до торговельного центру Мінг Мультисто, і я покажу вам.

— Ми справді можемо піти?!

— Можете, але не гуртом. Вештайтесь магазином кілька хвилин і станьте так, щоб бачити касира. Будьте там о п’ятнадцятій годині, і ви побачите щось дивовижне!

Щось набагато краще, ніж вони могли собі навіть уявити. Я пропустив їх до супермаркету і почав стежити за кабінетом директора. Щойно Смеллі прослизнув у двері того кабінету, я дременув униз і зламав замок його шафки.

Бездоганний план. Я пишався собою: це був мій перший злодійський сценарій, у якому ролі отримали й інші учасники. У призначену годину я підійшов до каси на солодощах, намагаючись не дивитися на охоронців, які, своєю чергою, намагалися не дивитися на мене. Невимушеним рухом я поклав книгу на солодощі та нахилився зав’язати шнурівку на черевикові.

— Крадіжка! — вигукнув найкремезніший із охоронців, ухопивши мене за комір пальто. — Спіймався, злодюжка!

Інші оточили мене, відібрали книгу.

— Що ви робите? — прохрипів я (доводилося хрипіти, бо моє пальто так затягнулося на горлі, що я майже повиснув на ньому). — Негіднику, віддай назад мою історичну книгу! Вона коштувала сім баксів, які моя матінка чесно заробила тяжкою працею, в’яжучи килимки зі свинобразячого пір’я.

— Книжка, кажеш? — усміхнувся здоровань. — Ми все знаємо про твої книжки.

Він схопив книгу за обидві палітурки та сіпнув у різні боки. Книжка розгорнулася — дивитися на його пику, поки сторінки тріпотіли на протязі, було невимовною насолодою.

— Мене підставили, — прохрипів я, розстібаючи пальто, щоб звільнитися, і потираючи перетиснуте горло. — Мене підставив злодій, який сам вихвалявся, що використовує такі фокуси для мерзенних справ. Він тут, його ім’я Смеллі. Хапайте його, хлопці, доки не втік!

Смеллі залишалося тільки стояти, вибалушивши очі, бо завзяті руки однокашників міцно вчепилися в нього зусібіч. Шкільні книжки Смеллі вивалили на підлогу, і книжка з фокусом картинно розчинилася, продемонструвавши всім своє солодке начиння.

Усе йшло за планом. Сльози, виправдання, галас. Ідеальне прикриття. Того дня я випробовував у польових умовах свій покращений пристрій