Читати книгу - "Бібліотека душ"

Наших. Вони все ще стояли в мене перед очима, хоча їхній образ уже помалу розчинявся в повітрі станції. Вишуканий одяг Горація весь розшарпаний; Бронвін, попри всю свою силу й міць, не здатна чинити опір зброї витворів; Єнох приголомшений від вибуху; Г’ю, котрий серед усього того хаосу стягнув з Оливки важкі черевики, щоб вона могла злинути в повітря; Оливка, яку схопили за п’ятку й потягли вниз, перш ніж вона встигла піднятися досить високо. Усі вони плакали від жаху, загнані під дулами пістолетів у вагон. І зникли. Зникли разом з імбриною, яку ми розшукували мало не ціною своїх життів, і тепер поїзд із гуркотом мчав з ними крізь черево Лондона назустріч фатуму, гіршому за смерть. «Уже пізно», — подумав я. Занадто пізно стало тієї миті, коли бійці Коула вдерлися до крижаної схованки пані Королик. Занадто пізно стало тієї ночі, коли ми помилково прийняли злочинця, брата пані Сапсан, за нашу любу імбрину. Але я поклявся самому собі, що ми розшукаємо наших друзів та нашу імбрину, хай чого це буде нам вартувати, навіть якщо знайти доведеться лиш мертві тіла. Навіть якщо це означатиме, що наші тіла потім поскидають на купу мертвих.

Отож: десь у темряві, яку осявали спалахи світла, причаївся вихід на двір. Двері, сходи, ескалатор — щось віддалене від глухої стіни. Та тільки як туди дістатися?

— Забирайся до дідька й дай нам дорогу! — закричав я на порожняка. То була моя остання спроба.

Англійською, звичайно ж, як же інакше. Порожняк по- коров’ячому мукнув, але не поворухнувся. Користі з цього не було жодної. Слова мене полишили.

— План Б, — сказав я. — Він мене все одно не слухається, тому ми його обійдемо. Сподіваюся, він стоятиме тихо.

— Обійдемо де? — уточнила Емма.

Щоб триматися подалі від порожняка, нам довелося б пробиратися крізь купи гострих скляних скалок. Але вони поріжуть на клапті Еммині голі литки й лапи Едисона. Я обміркував альтернативні варіанти. Пса я можу взяти на руки, але тоді лишається Емма. Ще можна взяти уламок скла завбільшки з меч і встромити почварі межи очі — цей метод уже виручав мене в минулому. Проте, якщо я не зможу вбити порожняка з одного удару, він точно отямиться й сам нас прикінчить. Єдиний обхідний шлях пролягав через не засипаний склом прохід між порожняком і стіною. Але він був вузький — фут-півтора завширшки, не більше. Навіть якщо ми попритискаємося спинами до стіни, пролізти буде важкувато. І я боявся, що така близькість до порожняка (або, ще гірше, ненавмисний доторк до нього) може зруйнувати крихкий транс, що тримає його в покорі. Але на ту мить інших варіантів у нас не було — хіба що відростити крила й пурхнути в нього понад головою.

— Ти зможеш іти? — спитав я в Емми. — Хоч трохи, хоч кульгаючи?

Вона зімкнула коліна й трохи відпустила мою талію, щоб перевірити рівновагу.

— Пошкандибати зможу.

— Тоді ось як ми зробимо. Прослизнемо повз нього, спинами до стіни, он у той отвір. Місця там небагато, але якщо обережно…

Тут до Едисона дійшло, що я пропоную, і він од страху втиснувся назад у телефонну будку.

— А нам дуже близько доведеться до нього підходити?

— Думаю, ні.

— А якщо воно прокинеться, поки ми…

— Не прокинеться, — удавано впевненим тоном промовив я. — Просто не робіть різких рухів. І в жодному разі його не торкайтеся.

— Тепер ти — наші очі, — сказав Едисон. — Пташе, поможи нам.

Я підняв з підлоги чудовий довгий уламок скла й засунув його в кишеню. Обережно зробивши два кроки до стіни, ми сперлися спинами на холодні кахлі й дюйм за дюймом стали просуватися в бік порожняка. Його очі, зафіксовані на мені, невідступно стежили за кожним нашим рухом. Ще кілька лячних кроків убік — і нас огорнув порожнячий сморід, такий гидотний, що в мене засльозилися очі. Едисон зайшовся кашлем, а Емма затулила долонею носа.

— Ще трішечки далі. — Від силуваного спокою мій голос виходив гугнявим. Я витяг з кишені скло, виставив його гострим краєм уперед, зробив крок, потім ще один. Ми вже були так близько до порожняка, що я міг простягнути руку й торкнутися його. Я чув, як у грудній клітці стукотить його серце, з кожним нашим кроком пришвидшуючи свій темп. Потвора змагалася зі мною, кожним своїм нейроном боролася, щоб розтиснути мою незграбну хватку й звільнитися. «Не рухайся, — самими губами й англійською промовив я. — Ти мій. Я тебе контролюю. Не рухайся».

Я втягнув у себе грудну клітку, виструнчився, всіма до одного хребцями притисся до стіни й перевальцем заліз у вузький отвір між стіною та порожняком.

Не рухайся, не рухайся.

Ковзнути, приставити ногу, ковзнути. Я затамував подих, а порожнякове дихання пришвидшилося. Воно волого й з присвистом випомповувало з ніздрів огидний чорний туман. Жага нас пожерти, певно, доводила його до нестями. Так само, як мене — жага побігти чимдуж. Але я її приборкав, бо так роблять жертви, а не володарі.

Не рухайся, не рухайся.

Ще кілька кроків, ще кілька футів, і ми проминемо. Його плече було на волосину від моїх грудей.

Не…

…і тут він ворухнувся. Одним стрімким рухом порожняк повернув голову й усім тілом розвернувся до мене.

Я захолов.

— Не рухатись, — наказав я, цього разу вголос, до своїх. Едисон сховав пичку в лапах, а Емма заклякла, стискаючи мою руку, мов у лещатах. Я подумки підготувався до того, що може статися далі. Язик, зуби, кінець усьому.

Назад, назад, назад.

Англійська, англійська, англійська.

Спливали секунди, а нас чомусь (на диво) не вбивали. Здавалося, що істота знову закам’яніла, і лише коливання грудної клітки показували, що вона все-таки дихає.

Шляхом спроб, рухаючись дуже поволі, я ковзав уздовж стіни. Порожняк проводжав мене, злегка повертаючи голову. Він стримів до мене, як стрілка компаса — до полюсу, його тіло рухалося в унісон з моїм. Але за мною не йшов і пащі не розкривав. Якби ті невідомі чари, які я на нього наклав, перестали діяти, ми б уже були мертві.

Порожняк лише стежив за мною поглядом. Чекаючи вказівок, яких я не годен був дати.

— Фальшива тривога, — заспокоїв я, і Емма з відчутним полегшенням видихнула.

Ми вислизнули з проходу, відклеїлися від стіни й так швидко, як тільки дозволяло Еммине кульгання, пішли геть. Коли між нами та порожняком уже була сяка-така відстань, я озирнувся. Він зробив розворот на 180 градусів і став до