Читати книгу - "Лицар Відображень"

що тримала його, стала подовжуватися. Поки він опускався на розколоту підлогу Фортеці, вона зробила лівою рукою жест, який нагадав мені, як одного разу я бачив знак, яким диригент оркестру велів вступати дерев'яним духовим інструментам. Від Фонтана відокремився великий згусток полум'я, впав на Шару, стік по ньому і пішов у землю. Все це сталося миттєво, але сенсу я не вловив…

Шару продовжував повільно спускатися, немов на небесах хтось ловив на нього крокодилів. Коли його ноги наблизилися до землі, я виявив, що затамував подих, співчутливо очікуючи, що тиск на його шию ослабне. Проте цьому не судилося статися. Досягнувши землі, його ступні увійшли в неї і він продовжував спускатися, немов був незрозумілою голограмою. Шару занурився по щиколотку, потім до колін, і все йшов і йшов у землю. Тепер вже було важко сказати, дихає він, чи ні. З губ Ясри злітала тиха літанія команд, а від Фонтана раз за разом відділялися вогненні полотнища, які розхлюпувалися по Шару. Той занурився вже вище пояса, потім до плечей і трохи вище. Коли видна була вже тільки голова з розкритими, але нічого не видячими очима, вона зробила ще один рух рукою, і подорож під землю було зупинено.

— Віднині ти — вартовий Джерела, — оголосила вона, — і відповідаєш тільки переді мною. Ти визнаєш це?

Потемнілі губи скривилися.

— Так, — був у відповідь шепіт.

— Тепер іди, збери полум'я, — наказала вона, — почни своє перебування на цій посаді.

Здається, він кивнув — в ту саму мить, коли знову почав занурюватися. Ще трохи, і залишився тільки схожий на вату клаптик волосся, а в наступну мить земля поглинула і його. Силова лінія зникла.

Я відкашлявся. Тут Ясра впустила руки і обернулася до мене. На її губах грала легка усмішка.

— Він живий чи мертвий? — Запитав я, і додав:

— Чисто академічний інтерес.

— Далебі, я точно не знаю, — відповіла вона. — По-моєму, всього потроху — і як у всіх нас.

— Страж Джерела, — задумливо мовив я. — Цікаве існування.

— Краще ніж бути вішалкою, — зауважила вона.

— Смію думати.

— Гадаю, ти вважаєш, що за те, що ти повернув мене в колишній стан, я повинна тепер відчувати до тебе певну подяку, — заявила вона.

Я знизав плечима.

— По правді кажучи, у мене є про що подумати, окрім цього.

— Ти хотів покласти край розбрату, — сказала вона, — а мені хотілося повернути цей замок. До Амбера у мене, як і раніше, немає добрих почуттів, але я бажаю сказати, що ми квити.

— Так і вирішимо, — сказав я їй. — Є ймовірність — правда, вона невелика, — яку я можу розділити з тобою.

Хвилину вона вивчала мене примруженими очима, потім посміхнулася.

— Щодо Люка не турбуйся, — сказала вона.

— Але я не можу інакше. Цей сучий син Далт…

Вона продовжувала посміхатися.

— Ти знаєш щось, чого не знаю я? — Запитав я.

— Багато всякого, — відповіла вона.

— Може, тобі хотілося б поділитися чимось?

— Знання — товар, що не залежується, — зауважила Ясра. Тут земля слабо затремтіла, а вогняна вежа захиталася.

— Ти пропонуєш, щоб я допоміг твоєму синові, а за це ти продасиш мені інформацію, з чого почати?

Вона розсміялася.

— Коли б я думала, що Рінальдо потрібна допомога, — сказала вона, — зараз я була б поруч з ним. Вважаю, тобі буде легше ненавидіти мене, якщо ти врахуєш, що я позбавлена навіть такої чесноти, як материнське почуття.

— Ей, я думав, ми оголосили нічию, — сказав я.

— Ненавидіти один одного це не заважає, — відповіла Ясра.

— Ну-ну, леді! Якщо забути про те, що рік за роком ти намагалася мене вбити, я нічого проти тебе не маю. Ти випадково опинилася матір'ю людини, яка подобається мені і яку я поважаю. Якщо він у біді, я хочу йому допомогти, і охоче встановлю хороші відносини з тобою.

Язики полум'я стали нижче футів на десять, здригнулися, і ще більше наблизилися до землі. Мандор відкашлявся.

— На випадок, якщо недавні зусилля пробудили у вас апетит, — зауважив він, — у мене є відмінні заклинання, щоб приготувати поїсти.

Ясра посміхнулася, майже кокетливо і, можу заприсягтися, підморгнула йому. Не знаю, чи можна назвати Мандора красивим, хоча зі своєю буйною сивою шевелюрою він виглядає приголомшливо. Я ніколи не розумів, чому жінок так тягне до нього, і навіть перевірив, чи не наклав він на себе закляття по цій частині. Але ні. Напевно це — чари абсолютно іншого порядку.

— Чудова думка, — відгукнулася вона, — антураж я забезпечу… якщо ви подбаєте про решту.

Мандор вклонився; язики полум'я стиснулись, пройшли решту шляху до землі і втягнулися в неї. Ясра викрикнула якийсь наказ Шару, Невидимому Вартовому, звелівши так і утримувати полум'я. Потім вона розвернулася і повела нас по сходах вниз.

— Підземний хід, — пояснила вона, — до більш цивілізованих берегів.

— Мені спало на думку, — зауважив я, — що, кого б ми не зустріли, вони, швидше за все, залишаться вірні Джулії.

Ясра розсміялася.

— Як до неї залишалися вірні мені, а до мене — Шару, — відповіла вона. Це професіонали. Вони переходять із рук в руки разом із замком. Їм платять за те, щоб вони захищали переможців, а не мстилися переможеним. Після обіду я влаштую урочистий вихід, вимовлю промову і буду насолоджуватися їх безіменною і сердечною відданістю… до приходу наступного узурпатора. Обережно з третьою сходинкою. Там камінь хитається.

Отже, вона вела нас вперед, крізь вцілілу ділянку стіни в темний тунель, який, як мені здалося, вів на північний захід, в ту частину Цитаделі, що вже була частково досліджена мною минулого разу, коли я потрапив сюди. Саме в той день я врятував її від Маски (Джулії) і повернув у Амбер, щоб вона деякий час побула вішалкою в НАШІЙ фортеці. Ми увійшли в тунель, де було зовсім темно, але Ясра створила стрімко летячу яскраву кульку, яка миттєво пронеслася мимо, і та повела нас крізь вогкість і імлу. Повітря було спертим, стіни — в павутині. Під ногами була гола земля, і тільки посередині йшла нерівна доріжка з кам'яних плит; час від часу по обидві сторони попадалися смердючі калюжі; мимо і по землі, і по повітрю весь час проносилися маленькі темні створіння.

В дійсності мені світло було ні до чого. Могло бути, що воно не було потрібно нікому з нас. Я володів Знаком Логруса, і той забезпечував мені магічний зір, даруючи сріблясте розсіяне світло. Підтримував я його ще й тому, що Логрус застерігав мене від магічних впливів — на споруду могли бути накладені закляття-пастки або, коли на те пішло, можна було чекати дрібного