Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

Він був по-підлітковому худорлявий та малий на зріст — не вище за п’ять футів три дюйми, але завдяки роботі з молотом його плечі вже огорнули тверді бугорки м’язів; бліда й бездоганно-чиста шкіра поблискувала потом. У його чорних очах та чорному волоссі вгадувався чужорідний відтінок, а повногубий рот та широкий ніс вирізняли його з родини Клірі: у жилах матері Френка текла кров предків-маорі, і в ньому вона далася взнаки. Йому було майже шістнадцять, тоді як Бобу ледь виповнилося одинадцять, Джекові десять, Г’юї — дев’ять, Стюартові — п’ять, а маленькій Меґі — три. Невдовзі він згадав, що цього дня Меґі «стукнуло» чотири, бо сьогодні ж восьме грудня. Френк вдягнув сорочку і вийшов із сараю.

Будинок стояв на вершечку невеликого пагорба, вивищуючись футів на тридцять над сараєм та стайнями. Як і всі будинки в Новій Зеландії, він був дерев’яний, розлогий і мав лише один поверх, бо вважалося, що коли трапиться землетрус, хоч якась частина споруди має встояти. Довкола будинку повсюдно ріс ялівець, о цій порі року всіяний пишними квітами. Трава була зелена й розкішна — як і всяка трава в Новій Зеландії; вона не жовтіла навіть взимку, коли іній часом лежав у затінку весь день, а тривале й м’яке літо надавало їй іще багатшого зеленого відтінку. Дощі падали тихо й лагідно, не завдаючи шкоди ніжній свіжості рослин, сніг не випадав, а сонце мало вдосталь сили, щоб плекати й вирощувати, а не виснажувати й висушувати. Лиха, що спіткали Нову Зеландію, з громовим гуркотом виривалися з черева землі, а не падали з неба. Тут панувало приглушене недобре передчуття, а ледь уловиме тремтіння та гупання передавалося через ступні ніг, бо під земною поверхнею ховалася сила, яка наводила побожний страх, сила такої моці, що тридцять років тому повністю знищила височенну гору; тоді з розщелин на схилах начебто безневинних пагорбів із завиванням виривалися струмені пари, вершини вулканів куріли димом, а в гірських ручаях текла тепла вода. Гучно булькотіли величезні озера багнюки, морські хвилі невпевнено плескотіли об стрімкі прибережні скелі, адже де буде берег під час наступного припливу не знав ніхто, а земна кора місцями мала лише дев’ятсот футів товщини.

Однак це була привітна й красива земля. За будинком розляглася зелена, як смарагдова обручка Фіони Клірі, долина, поцяткована копичками кремового кольору, котрі при ближчому розгляді виявлялися вівцями. Там, де звивисті пагорби впиралися в обрій світло-блакитного неба, здіймалася у височінь аж на десять тисяч футів гора Еґмонт, що засніженими схилами занурювалася у хмари; її симетрія була такою бездоганною, що нею не втомлювалися милуватися навіть такі, як Френк, котрий бачив її щодня.

Від сараю до будинку треба здолати досить нелегкий підйом, та Френк поспішав, бо знав, що відлучатися він не міг — батьків наказ був чіткий і недвозначний. За рогом будинку він побачив біля ялівцевого куща маленьку компанію.

Нещодавно Френк возив матір до універмагу по ляльку для Меґі. Він і досі дивувався: що ж наштовхнуло її на таку думку? Бо мати не мала схильності до непрактичних святкових подарунків — на них бракувало грошей, тому вона нікому й ніколи не купувала іграшок. Натомість дарувала всім своїм дітям одежу, поповнюючи на дні народження та різдвяні свята їхній скромний гардероб. Але, вочевидь, Меґі помітила ту ляльку під час своєї першої і поки що єдиної подорожі до міста, і Фіона про це не забула. Коли ж Френк спробував розпитати її, Фіона пробурмотіла щось про те, що кожній маленькій дівчинці потрібна лялька і швидко змінила тему розмови.

Лялька лежала на дорозі, і Джек із Г’юї грубо й безжально крутили навсібіч її шарніри. Меґі стояла до Френка спиною і дивилася, як брати знущаються з Аґнеси. Чепурненькі білі шкарпетки його сестрички спустилися зіжмаканими складками на чорні черевички, а у вузькому проміжку між ними та каймою святкового платтячка з коричневого вельвету рожевіли її ніжки. Копичка вишукано завитого волосся іскрилася на сонці й спадала каскадом їй на спину — ні золотисте, ні руде, а щось середнє. Білий тафтовий бантик, що тримав кучері, не даючи їм спадати на обличчя, обвис запилюжений, у пилюці було і платтячко Меґі. В одній руці вона міцно стискала одежинки ляльки, а другою марно намагалася відштовхнути Г’юї.

— Ану облиште, байстрюки чортові! — гаркнув Френк.

Джек та Г’юї миттю скочили на ноги і, забувши про ляльку, прожогом чкурнули навтьоки: коли Френк лаявся, то втеча була найрозумнішим кроком.

— Ах ви ж хамлюги рудоволосі! Спробуйте ще хоч раз доторкнутися до тієї ляльки — і я надеру ваші маленькі сраки! — крикнув Френк їм навздогін.

Він нагнувся і, взявши Меґі за плечі, легенько струснув її.

— Ну, не плач! Припини — бачиш, вони вже втекли і більше ніколи не чіпатимуть твою ляльку, обіцяю тобі. Усміхнися, сьогодні ж твій день народження, еге ж?

Личко Меґі набрякло від плачу, по щоках струменіли сльози; дівчинка поглянула на Френка, і в її широко розкритих сірих очах було стільки горя, що у хлопця до горла підкотився клубок. Він витягнув із кишені бриджів брудну ганчірку, незграбно витер Меґі обличчя, а потім затиснув їй носа.

— Сякай!

Меґі зробила, як він сказав, кинула плакати і гучно гикнула.

— Ой, Фр-Фр-Френку, вони ві-ві-відібрали у мене Аґнесу! — скімлила вона, шмигаючи носом. — Вся її зачіска розпатлалася, а з во-во-волосся позлітали всі клясиві п-п-п-перлинки! Вони попадали в тр-тр-траву, і я ніяк не можу їх знайти!

Її очі знову заступили сльози, і кілька краплинок упали Френку на руку. Він трохи постояв, витріщившись на свою вологу шкіру, і злизав сльозинки.

— Що ж, доведеться їх знайти, еге ж? Але якщо плакатимеш, то не знайдеш нічого. І що це за сюсюкання дитяче? Ти ж уже півроку тому замість «клясиві» промовляла правильно — «красиві»! А тепер висякайся знову і підбери свою бідолашну… як там її?.. Аґнесу. Якщо ти її не вдягнеш, у неї будуть сонячні опіки.

Френк всадовив сестру на краю стежини, обережно подав їй ляльку, а сам став навколішки в траві й повзав, вишукуючи перлини. Нарешті він радісно скрикнув, підняв руку й показав свою знахідку.

— Ось! Перша перлина! Я їх усі знайду, ти лишень почекай.

Меґі милувалася своїм найстаршим братом,