Читати книгу - "Казка про недотепного Короля"

завзятим колекціонером. Але колекціонував він не марки чи монети, а диких звірів. І неабияких, а тільки рідкісних. І не просто рідкісних, а рідкісних звірів альбіносів. Для нього навіть побудували власний невеличкий зоопарк і звезли з усього світу туди різноманітних тварин. Кого там тільки не було, і білосніжні носороги, і молочні пантери, і крейдяний лемур з білявим чорним ведмедем, і навіть найотруйніша у світі змія мамба. Звичайно, все це коштувало державній скарбниці недешево, але всі розуміли, що реальне правління дурня, обійдеться королівству значно дорожче. Глава I. Указ Короля

Одного ранку прокинувся Король і подумав: «Все в мене є. І білі носороги, і мамба, і гарні нові картаті брюки. Вже й не знаю, що б ще собі забажати?»

І в цю мить до його вух долинув з-під вікна неприємний, дошкульний сміх.

— Хі-хі-хі! Ха-ха-ха!

Прислухався Король і чує, що десь далеко, далеко внизу, біля самого підніжжя гори, у місті, на ринковій площі, хтось вкрай непоштиво насміхається з його нових штанів.

— Наш йолоп знову купив собі нові портки, вже треті за цей тиждень.

— Тож, він днями отримав другий транш кредиту на погашення держборгу. Того й гляди, своїми панталонами пустить на всіх по світу.

— Що з дурня взяти! Розуму за гроші не купиш.

Зажурився Король. Все в нього є. І носороги, і мамба, і гарні брюки, а поваги до його монаршої особи немає.

«Хіба ж я дурень?» — подумав Король і подивився на себе в дзеркало, — «Хіба дурень може мати власний зоопарк? Я стрункий, високий, шість футів на зріст! Що їм ще треба? Хіба я зробив щось погане цим нікчемним людям, що вони так зле до мене ставляться? Я взагалі їм нічого не зробив? Я навіть і не думав про них ніколи».

Наказав Король покликати свого головного радника Шахрама Пройдисвітського.

Коли той прийшов, Король саме перебував у важких (бо робив це вкрай рідко) роздумах.

— До мене дійшли чутки, що мої піддані вважають мене дурнем.

— Не може бути! Хто посмів? — удавано розгнівався Радник.

— Люди знизу, — насупивши брови відказав Король.

— Та кого цікавить думка людей, — улесливо посміхнувся Пройдисвітський. — Візьміть-но, Ваша Величносте, краще тарталетку з лохиною.

— Наказую негайно видати королівський указ!

Радник аж упрів з переляку.

— Від цього дня, призначаю себе найрозумнішим Королем у королівстві.

— Ну чому лише в королівстві? — з полегшенням зітхнув Пройдисвітський. — Краще у всьому світі!

— Резонно, — погодився Король. — Не дарма я призначив тебе своїм головним радником.

— Завжди радий служити вам, Ваша Величносте, — вклонився Пройдисвітський і зник.

Наступного дня всі газети вийшли з парадним портретом Короля на перших шпальтах. На знімку Король був у гарному, білому, святковому кітелі зі золотими вензелями та аксельбантами. Перед фотосесією перукарі напомадили йому чуба й намастили вуса воском. Візажисти бездоганно замаскували тональним кремом монарху усі прищі й набряклі капшуки під очима. Найважче завдання було у стиліста. Він мав створити високохудожній, глибокий, задумливий образ мудрого та врівноваженого правителя. Що тільки не робили. Переставляли світло, змінювали ракурси, пробували ефектні пози… Треба віддати належне стилісту. Він справжній майстер своєї справи. Коли всі вже втратили будь-яку надію, він ніби між іншим, спитав у Короля, що той їв на обід. Король припинив вертітися на стільці та замислився. І саме в цю мить зробили найвдаліший знімок, який потім пішов до друку.

Під портретом у газетах розмістили указ.

Указ Короля.

За плідне колупання в носі та вагомий особистий внесок у вивчення та аналіз шмарклів, постановляю:

Надати мені почесне звання «Наймудрішого та найвидатнішого правителя королівства та всього світу».

Глава II. Суничний Тиждень

Переглянув наступного дня зранку Король свіжі номери газет та подумав: «Ну от тепер, коли на офіційному рівні визнано мої видатні розумові здібності й про це навіть засвідчили в газетах, ніхто більше не зможе насміхатися з мене й називати дурнем». І в цю мить до його вух долинув з під вікна неприємний, глузливий сміх.

— Хі-хі-хі! Ха-ха-ха!

Прислухався Король і чує, що десь далеко, далеко внизу, біля самого підніжжя гори, у місті, на ринковій площі, хтось знову вкрай неввічливо говорить про нього.

— У кого в голові капустяна розсада, тому не дасть розуму й посада! Схоже наш Король зовсім з глузду з’їхав. Тільки несосвітéнний дурень може заявляти про свою мудрість! Краще б він зробив що-небудь путнє.

— Заздріть, заздріть… Це все, на що ви здатні! — вигукнув Король у відкрите вікно. — Вас завидки беруть, що я молодий, сильний, енергійний та успішний! А хто ви? Чого ви досягли?

Розгнівався Король.

«Ну добре», — вирішив він. — «Я зроблю! Я таке зроблю, що ви усе своє жалюгідне життя згадуватиме й будете дякувати мені».

Наказав Король покликати свого головного радника Шахрама Пройдисвітського. Коли той прийшов, Король, наче звір, метався по кабінету із кутка в куток.

— Записуй. Владою, даною мені, наказую…

В радника аж ноги підтялися з переляку.

— Наступний день вважати святковим та вихідним і називати його відтепер завжди Днем Суничного Пудингу.

— Днем? — передчуваючи гарний виторг розхвилювався Пройдисвітський. — Може краще назвати свято Суничним Тижнем?

— Геніально, — погодився Король. — Не дарма я призначив тебе своїм головним радником.

— Радий служити вам, Ваша Величносте.

— Оголошую тебе відповідальним за проведення урочистих заходів. Простеж, аби у всіх цукернях, кав’ярнях, пекарнях та рестораціях королівства було