Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

Із якогось часу альтанка стала пристанищем Маріки, названої дочки герцогині. Чотири роки тому Агнеса удочерила маленьку циганку, але дівчинка, що виросла в таборі, так і не змогла звикнути до двірських умовностей. Навесні та влітку вона особливо сумувала за вільним кочовим життями і частенько втікала на пагорб. Вона полюбляла проводити тут ранкові та призахідні години. У цей час небо розмальовувалось чарівними барвами, а серце наповнювалося радістю і в той же час невимовною тугою. Іноді Маріці здавалося, буцім її місце не тут, а десь там, за обрієм, і вона просто загубилася в цьому чужому для неї світі.

Але зараз Маріка прибігла в альтанку не для того, щоб помріяти про мандри й далекі краї. Цього вечора їй як ніколи хотілося перебувати саме в цьому місті, а ще точніше — в королівському палаці.

Нинішній день було оголошено державним святом. Єдиному сину короля Глібу виповнювалося вісімнадцять років. Народ веселився від душі. З нагоди дня народження принца на вулиці викотили бочки з вином. На майданах лунала музика. У столиці зібралися музиканти з усіх усюд країни. Підігріті щедрою дармовою випивкою городяни витанцьовували, не жаліючи підборів. У центрі міста, на нашвидкуруч збитих помостах, лицедії розігрували невигадливі п'єски, а дітвора юрмилася біля ятки лялькаря.

У палаці відбувалась урочиста церемонія. На бал було запрошено все вище товариство: графи, герцоги, барони, видатні вчені та політики, посли та імениті гості з сусідніх країн. Не забули нікого, крім довгоногої чорнявої дівчинки-підлітка, що сиділа в альтанці, обхопивши руками коліна. На її густих віях бриніли сльози. Лишившись на самоті, Маріка дозволила образі вихлюпнутися назовні.

Герцогиня Агнеса та її чоловік дістали офіційне запрошення за тиждень до свята, та названа дочка в ньому не згадувалась. Спершу Маріка вирішила, що до листа закралася помилка, адже разом із Глібом їй довелось пережити чимало небезпек і злигоднів. Вона завжди була поруч, коли йому було важко, так чому ж мусить залишатися осторонь у дні розваг і радості?! Але герцогиня пояснила їй, що ніякої помилки немає.

— Поки тобі не виповнилося п'ятнадцяти років, ти не можеш відвідувати офіційні прийоми. Будь терплячою, дитя моє. Твій перший бал відбудеться через рік. Так велить звичай усім дівчатам, — сказала Агнеса.

— Але ж я — не всі дівчата! Я — це я! І це не просто бал, а день народження Гліба. Чому ж я не можу піти? Хіба сестра не може привітати свого брата?

— Але ти ж йому не рідна сестра, — нагадала Агнеса.

— Ну то й що? Ми поріднилися за циганським звичаєм. Ми поєднані кров'ю. В мені є краплина його крові, а в ньому — моєї,— наполягала дівчинка.

— У пристойному товаристві така спорідненість не визнається.

— Мені начхати на пристойне товариство, яке не розуміє таких простих речей! — спересердя вигукнула Маріка.

— Не говори грубощів. Вихованій дівчинці не годиться висловлюватись, як простолюдинці,— з осудом сказала Агнеса і вже м'якше додала: — Я розумію, що тобі хочеться побувати на балу. Настане час, і ти вражатимеш усіх при дворі. Всі кавалери будуть біля твоїх ніг, адже ти в нас красуня. Але тобі треба трішки підрости.

— Нічого ти не розумієш! Мені не треба ні кавалерів, ні пишного вбрання, ні танців. Але Гліб не мусить так обходитися зі мною. Це нечесно!

— Гліб пам'ятає про тебе. Хіба ти забула, що тебе запрошено наступного дня? Принц улаштовує молодіжний вечір спеціально для тебе. Не багато хто удостоюються такої честі.

— Нічого собі честь! Це просто подачка! Ніби я недостатньо гарна, щоб піти туди, де будуть усі.

— Будь розсудливою, Маріко. Правила існують для всіх. Якщо люди почнуть їх змінювати, як кому заманеться, то запанує цілковитий безлад, — суворо відрубала Агнеса, показуючи дівчині, що розмову закінчено.

Маріці завжди бракувало розсудливості, тому вона не могла зрозуміти, чому не можна порушити заведений порядок, тим більш, якщо це нікому не завдасть шкоди. Страшенно несправедливо сидіти вдома, в той час як інші веселитимуться на балу. До того ж, вона не раз ризикувала заради Гліба життям і зараз без вагань учинила б так само. Хто ще із пишних придворних відважиться на таке?

Увесь тиждень Маріка чекала, що заради неї Гпіб поступиться етикетом. Навіть сьогодні вранці вона все ще сподівалася, що із палацу пришлють гінця з терміновою депешею. Щоб запрошення не заскочило її зненацька, дівчинка одягла найошатнішу сукню. Вона цілу годину вовтузилася перед дзеркалом, намагаючись укласти неслухняне волосся, як у придворних модниць. Ніколи Маріка не приділяла своїй зовнішності стільки часу, як сьогодні. Нарешті вона була готова. Їй хотілося співати і кружляти, а в животі пробігав легкий холодок від хвилювання та передчуття свята.

У призначений час до парадного входу подали карету. Маріка щодуху кинулась у двір, але раптом зрозуміла, що матиме безглуздий вигляд. Її ніхто не запрошував, а вона вирядилась як болячка. Дівчинка зупинилася біля вікна й дивилась, як герцогиня з чоловіком сіли в екіпаж. Дверці зачинились, і коні понесли карету із двору. Затуманеними від сліз очима Маріка дивилась їм услід, поки карета не сховалася за поворотом. Більше чекати було нічого.

Дівчинка зірвала з себе святкове вбрання і повиймала з волосся шпильки. Густі кучері розсипалися по худеньких плечах. Щоки Маріки горіли від сорому, що вона витратила стільки часу на пусте кривляння перед дзеркалом. Усі ці мережива та стрічки були не для неї. Дівчинка вдягла простеньке батистове платтячко, вислизнула із замку й побігла знайомою стежкою до альтанки, щоб на самоті виплакати свої образи.

На душі в неї лежав