Читати книгу - "Калькуляція зірок"

— Ну… вони не перервали трансляцію, тож воно повинно бути чимось нерадіаційним або принаймні локалізованим. Це може бути склад боєприпасів.

— Або метеорит.

— А-а! — Ця ідея мала певну заслугу і пояснювала, чому трансляція не була перервана. Це була локалізована річ. Я полегшила подих. — І ми могли бути прямо під траєкторією польоту. Це пояснило би червоне світло перед вибухом, якщо те, що ми бачили, було просто світлом. Лише світло, хоч і сильне, нічого не означає.

Пальці Натаніеля розтиснули мої, і він вийняв кінці бюстгальтера з моєї руки. Закинув його на свій лікоть, а потім провів руками вгору від моїх лопаток, щоб зупинитися на плечах. Його руки були гарячими на моїй шкірі. Я притиснулася на його дотик, але не могла зовсім перестати думати про це світло. Воно було таке яскраве. Він трохи стиснув мене, перш ніж звільнити.

— Так.

— Отже, це був метеорит?

— Так, і нам слід повертатися.

Мені хотілося вірити, що це просто вибух, але я бачила світло навіть з закритими очима. Поки ми одягалися, радіо продовжувало грати одну веселу мелодію за іншою. Можливо саме тому я натягнула черевики для походів замість туфель, тому що частина мозку продовжувала чекати, коли все погіршиться. Ніхто з нас не коментував подію, але щоразу, коли пісня закінчувалася, я дивилася на радіо, впевнена, що незабаром хтось скаже нам, що сталося.

Дім здригнувся.

Спочатку я подумала, що поруч проїхала важка вантажівка, але ми були у глушині. Порцелянова іграшка, яка стояла на тумбочці, потанцювала на її поверхні і впала. Ви можете подумати, що як фізик я швидко розпізнаю землетрус. Але ми були в Поконосі, який був геологічно стабільним.

Натаніель не розгубився і схопив мене за руку, щоб потягнути до дверей. Підлога здибилася і покотилася під нами. Ми чіплялися одне за одного, як у якомусь п’яному фокстроті. Стіни закрутилися, а потім… все заспокоїлося. Я майже впевнена, що щось кричала.

Коли земля перестала рухатися, радіо все ще грало.

Воно гуло так, ніби динамік був пошкоджений, але акумулятор продовжував працювати. Ми з Натаніелем лежали, притиснуті разом залишками дверей. Холодне повітря кружляло навколо нас. Я стерла пил з його обличчя.

Мої руки тремтіли.

— Все добре?

— Злякався. — Його блакитні очі були широкі, але обидві зіниці були однакового розміру, так що… це було добре.

— Як ти?

Я зробила паузу, перш ніж відповісти йому.

— Ціла, — я зробила подих і здійсила огляд свого тіла. Мене сповнило адреналіном, але я не обмочилася. Хоча й хотіла. — Завтра почне боліти, але думаю, що великої шкоди немає. Для мене, я маю на увазі.

Він кивнув і обвів поглядом все навколо, дивлячись на ту маленьку порожнину, у якій ми були всередині. Сонячне світло падало через щілину, де одна з фанерних стельових панелей впала на залишки дверної рами. Це потребувало певних дій, але ми змогли відштовхнути і зсунути уламки, щоб виповзти і піднятися на ноги.

Якби я була одна… Ну, якби я була одна, я б не потрапила у двері вчасно. Я охопила себе руками і затремтіла, незважаючи на светр.

Натаніель побачив, що я тремчу і примружився на уламки.

— Можливо, я зможу дістати ковдру.

— Ходімо до машини. — я обернулася, молячись, щоб на неї нічого не впало. Частково тому, що це був єдиний шлях до злітної смуги, де був наш літак, а також тому, що машина була позичена. Слава небесам, автомобіль стояв непошкодженим на невеликій парковці. Ми навряд чи знайдемо мою сумочку у цьому безладі. Я можу це гарантувати.

— Чотири хвилини? — Він послизнувся на снігу. — Між спалахом і землетрусом.

— Щось таке. — Я перемножувала цифри і відстані в голові, і була впевнена, що він теж. Мій пульс бився в усі мої суглоби, і я вхопилася за чітку впевненість у математиці. — Центр вибуху знаходиться в межах триста-чотириста миль.

— Повітряний удар буде приблизно… за чверть години? Немає часу. — Незважаючи на спокійний тон, руки Натаніеля тремтіли, коли він відкривав для мене пасажирські двері. — Що означає, що у нас є приблизно п’ятнадцять хвилин до того, як він дістанеться сюди.

Повітря горіло холодом у мене в легенях. П’ятнадцять хвилин. Усі ці роки, коли ми робили обчислення для ракетних випробувань, були жахливим тренуванням. Я могла обчислити радіус вибуху V2 або потенціал ракетного палива. Але це… це були цифри не на аркуші паперу. І мені не вистачало точної інформації, щоб зробити ґрунтовний розрахунок. Все, що я знала напевне, це те, що грало радіо, і що це не була А-бомба. Але те, що вибухнуло, було величезне.

— Давай спробуємо спуститися до підніжжя гори, перш ніж вдарить повітряна хвиля. — Світло прийшло з південного сходу. Слава Богу, ми були на західній стороні гори, але на південному сході від нас були D.C., Філлі та Балтімор з сотнями тисяч людей.

У тому числі і моя родина.

Я ковзнула на холодне вінілове сидіння і нахилилася, щоб витягнути дроти з-під рульової колонки. Простіше було зосередитись на чомусь такому конкретному, як автомобіль з несправною проводкою, ніж на тому, що відбувається.

Поза машиною повітря шипіло і тріщало. Натаніель висунувся у вікно.

— Лайно.

— Що? — Я витягнула голову з-під приладової панелі і подивилася вгору, через вікно, повз дерева та сніг — на небо. Полум’я та дим залишили слід у повітрі. Метеор завдав би певної шкоди, вибухнувши над земною поверхнею. Метеорит? Він ударив по Землі і викинув матеріал вибуху через отвір, який пробурив в атмосфері. Ежекція. Ми бачили, як шматки планети падають зверху, гарячі, як вогонь. У мене здригнувся голос, але я все-таки намагалася