Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 2"

— Мамо, як дослідив один французький професор, із сорока п'яти тисяч подружніх пар уповні щасливі лиш сто двадцять сім! А тринадцять тисяч чотириста випадків — це щоденна громадянська війна! Ти хочеш, щоб я на ній загинув?! — Це ти все вигадав!

— У газеті написано! І знаєш, скільки ідеальних подруж виявив професор? Аж тринадцять... Із них десять — дрібні міщани.

— Такі, як ми, — зауважила мама. — А сам професор когось пошлюбив? Чи лиш розмірковував?

Тоді Юрась хапав капелюха і йшов на прохід, щоб не визнавати своєї поразки перед мамою.

Одного дня нишпорка помітив афіші, що в опері співатиме знаменитий тенор Гуляйгродський. Серце його стислося від спогадів про Марту. Тоді, після бруховицького трафунку, він наказав собі забути на якийсь час про дівчину-гімназистку, молодшу за нього чи не на десять років, а зараз...

Увечері Юрась чепурився і нервувався, як матурист перед іспитом. Він раптом помітив на скронях кілька сивих волосин — і засмутився. Його чисте, як молоком умите, лице спохмурніло, проте рум'янці на щоках не дали смутку зіпсути весь вид. «Марта буде в театрі. Певне, сидітиме в ложі серед поважних гостей. Чи побачить мене у партері? Може, ми зустрінемося в антракті?» — думав він, причісуючись перед люстерком.

Несміливий дзвінок у двері — і ось у передпокої зніяковілий Юлько.

— Прошу пана, там на вас чекає панна... Прибігла, плаче... Каже, що її татка пограбували до нитки.

Маґдебурко, хоч і був м'якої вдачі, але на якусь мить зненавидів невідомого татка, який навіть сам не прийшов до їхнього бюра.

— І хто той пан? Власник ювелірної крамниці чи нафтар з Дрогобича?

— Артист...

— Та що в артиста можна вкрасти? Перуки і парфумерію?

— Аванс за виставу.

— Він що — гроші ніс в капелюсі?

— Ні, придбав на них доляри.

Юрась пішов не до опери, а на вулицю Святої Софії, прикидаючи в умі, чи встигне по антракті заскочити в партера. Але коли побачив панну, передумав поспішати: яка там вистава!

У кріслі для відвідувачів сиділа Марта Гуляйгродська. Мереживна хустинка виглядала зі стиснутого кулачка, але очі були вже повеселілі. Рідлєр — той узагалі реготав на всю свою пащу, підіймаючи настрій дівчині.

— Ну, панно Марто, вважайте, що вашого татка вирятувано, якщо пан Маґдебурко примчав сюди, як принц на баскому коні і в сяйливих латах.

З Мартиної оповіді виходило, що знаменитість замешкала в апартаментах «Жоржа», звідки близько до опери на репетиції, а не в батьківському домі на Замарстинові.

«Не мав грошей на візника? Чи то такий вияв пихи?» — міркував Юрась.

У «Жоржі» Гуляйгродський зазнайомився із двома неґоціантами із Кракова, які бували у Відні на його виставах і концертах, отож вихваляли співака, підіймаючи до небес. У балачках згадали про гроші, і довірливий артист пошкодував, що бракує часу перевести частку гонорару в доляри. «А скільки маєте?» — запитався один із мантіїв і виклав стосик десятидолярових банкнот.

— Мама привезла ті гроші до нас, щоб у готелі ніхто не викрав. І показала мені... Ну, що це буде на посаг... А я стала розглядати. І зрозуміла, що нулі домальовано. Бачите, вони навіть менші за одинки!

— Панну Марту нам слід узяти за помічницю!

Рідлєр крутив свої австрійські вуса і підморгував удавано суворому Маґдебуркові.

— Виставу скасували? — спитав Юрась.

— Так, — підтвердила Марта.

— Отже, кривдники вашого татка дали ногам знати або сховалися у якійсь норі. Доведеться зачекати, поки вони не переконаються, що все стихло. Ви лишите нам татів заробок? На нього як на посаг нема чого розраховувати, а для нас — це докази.

Легкий шерех сукні, повів квіткових пахощів — і Юрасева голова запаморочилася від щастя.

— І все ж вашому таткові не минути розмови зі мною, якщо він хоче, щоб я знайшов тих ошуканців. Повідомте, коли зможу з ним побачитися.

Ці звичні буденні слова Маґдебурко промовив так ґречно і пристрасно, що Рідлєр відчув у них якісь потаємні прикмети.

— Чоловіче, ти, часом, не про шлюб підеш домовлятися з Гуляйгродським?

— Її за мене не віддадуть, — приречено прошепотів Юрась.

— Пусте! Ти хіба не знаєш, як одружувався Бісмарк? Він ще кадетом побачив на забаві дівчину і, навіть не знайомлячись з нею, написав її батькам листа, що хоче мати її за жінку. Ті відповіли: людині без посади і майбутнього нема чого сподіватися. Тоді він прийшов у їхній дім, поцілував дівчину, вклонився батькам і