Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

— Ох. — Це було забагато для Патриції, щоб вона одразу могла зрозуміти. Вона присіла на великий і грубий корінь дерева з товстою корою, який був трохи вологим, і твердим як камінь. Вона могла почути, як Роберта відгортає кущі великою вилкоподібною палицею, перед наступним кроком, і вона хвилювалася про те, що трапиться, якщо Роберта почує їх розмову. — Але, — сказала Патриція тихіше, щоб Роберта не почула, — у тебе зламане крило, і мені потрібно піклуватися про тебе. Ти тут застрягла.

— Добре. — Птах здавалося, замислився на мить. — Ви не знаєте, як вилікувати зламане крило, чи не так? — Він підвів своє зламане крило. Спочатку воно здавалося сіро-коричневим, але, придивившись уважніше, вона могла бачити яскраві червоні та жовті смуги вздовж крил, молочно-біле черевце і темний, злегка колючий дзьоб.

— Ні. Я нічого такого не вмію. Вибачте!

— Гаразд. Ви могли просто посадити мене на дерево і сподіватися на краще, але тоді мене, ймовірно, з'їла би кішка, або я помер би з голоду. — Голова пташки лягла набік. — Або... я маю на увазі, є одна можливість.

— Яка? — Патриція подивилася на коліна, через дірку в її джинсовому комбінезоні, і подумала, що її колінна чашка була схожа на дивне яйце. — Яка? — Вона глянула на горобця у відрі, який, в свою чергу, вивчав її одним оком, ніби намагаючись вирішити, чи можна їй довіряти.

— Ну, — цвірінькнув він. — Я маю на увазі, ви можете віднести мене до Парламенту птахів. Вони можуть зафіксувати крило, без проблем. І якщо ви будете чаклункою, то ви все-таки повинні зустрітися з ними. Вони найрозумніші птахи в окрузі. Вони завжди зустрічаються нанайвеличнішому дереві у лісі. Більшості з них уже більше п'яти років.

— Я старша, — сказала Патриція. — Мені майже сім, через чотири місяці. Чи п'ять. — Вона почула, як Роберта наближається, тому схопила відро і побігла у ліс.

Горобець, чиє ім'я промовлялося Дірппдірппйепалонг, або Дірпп, якщо коротко, намагався вказати Патриції шлях до Парламенту птахів, як тільки міг, але з дна відра він не міг бачити, куди вона прямує. І його описи орієнтирів для вибору напрямку не мали сенсу для Патриції. Це нагадало їй одне з тренувань у школі, яке вона безнадійно провалила, оскільки її єдиної подружки Кеті не було поряд. Зрештою Патриція підняла Дірппа на долоні, і він заскочив їй на плече.

Сонце зайшло. Ліс був настільки щільним, що Патриція ледве могла бачити Місяць, і вона вже кілька разів падала,порізавши руки і коліна і забруднивши нову одежу. Дірпп так міцно вхопився за наплічник її нового комбінезону, що його кігті майже торкалися її шкіри. Він все менше і менше був впевнений у тому, куди вони йдуть, хоча повторював, що Велике Дерево буде поруч з якимось потічком, або, можливо, полем. Він точно знав, що це дуже товсте дерево, відокремлене від інших дерев, і якщо ви подивитеся на нього з певного напрямку, то дві великі гілки Парламентського Дерева будуть виглядати як крила. Також він міг би легко вказати напрямок за положенням сонця. Якби сонце ще світило.

— Ми заблукали в лісі, — сказала Патриція тремтячим голосом. — Мене, мабуть, з'їсть ведмідь.

— Я не думаю, що в цьому лісі є ведмеді, — сказав Дірпп. — І якщо хтось на нас нападе, ти можеш спробувати порозмовляти з ним.

— Я можу зараз говорити з усіма тваринами? — Патриція подумала, що це корисне вміння, і треба буде переконати пуделя Марії Фенчерча, щоб той куснув її, коли наступного разу Марія нацькує його на Патрицію. Або якщо наступна няня, яку наймуть батьки, матиме домашню тварину.

— Я не знаю, — сказав Дірпп. — Ніхто ніколи нічого мені не пояснює.

Патриція вирішила, що нема чого робити, крім як піднятися на найближче дерево і подивитися, чи зможуть вони побачити що-небудь з вершини. Якусь дорогу. Або будинок. Або якийсь знайомий орієнтир, який Дірпп може впізнати.

Наверху великого старого дуба було набагато холодніше, але Патриція вже піднялася над джунглями. Вітер просочився всередину комбінезончика, ніби це була вода, а не просте повітря. Дірпп прикривав свою голову вцілілим крилом, і тепер, опустивши його, намагався зорієнтуватися.

— Так — цвірінькнув він, — дозвольте мені подивитися, чи зможу я упізнати цей ландшафт. Насправді це не те, що ви називаєте пташиним поглядом. Пташиний погляд набагато, набагато вищий. Це як розглядати карту.

Дірпп пострибавпо найближчій гілці, поки не помітив щось, що, на його думку, могло бути одним з орієнтирів, що ведуть до Величного Дерева.

— Ми вже близько, — заявив він, — але ми повинні поспішати. Вони не завжди говорять всю ніч, якщо не обговорюють складну проблему. Або коли настає час питань. Але краще сподіватися, що зараз не час запитань.

— Що таке час запитань?

— Тобі не потрібно знати, — сказав Дірпп.

Патриція виявила, що зі старого дерева важче злізти, ніж вилізти на нього, що здавалося несправедливим. Вона майже не відчувала рук, а була ще у дюжині футів від землі.

Коли Патриція дісталася землі, з темряви почувся чийсь