Читати книгу - "Список бажань"

Та сталося інакше. Раптор угледів ворога і націлився на голу ногу, що стирчала з-під нічної сорочки.

Пітбуль не розтулив своїх щелеп, аж доки не порвалося старече сухожилля, а тоді зімкнув їх на Макколовій литці. Старий несамовито завив, відбиваючись від пса дерев’яним прикладом. З тим самим успіхом він би міг гамселити цементну підлогу. Якщо Раптор у щось уп’явся, то не випустить, аж доки Ригачка не накаже або — жертва помре.

Меґ очманіло метушилася довкола.

— Скажи, нехай відпустить, Ригачко! Скажи собаці!

— Стривай. Його треба провчити — за те, що наставляв на мене рушницю.

— Забери геть Раптора, чуєш, Ригачко! — верещала Меґ.

Вона вихопила з рук Лоурі Маккола рушницю.

Ригачка блимав очима. Ця дурнувата рюмсала! Ревла, як гомик! І наставляла рушницю на Раптора.

— Харе, Фінн! — гукнув Ригачка. Це було прикольно. Невже вона не тямить, що таке рушниці?

— Забери його! Попереджаю!

Ригачка говорив повільно, наче з немовлям:

— Це рушниця, неодýпо. Ти вистрелиш і розбризкаєш це старе гальмо.

Меґ на мить завагалася.

— Мені байдуже. Принаймні помре швидко. Рахую до трьох, Ригачко. До трьох, бо ти не навчився рахувати до п’яти.

Ригачка обмірковував почуте. Він не звик думати так швидко.

— Один…

Чи Меґ вистрілить? Навряд. Занадто тонкосльоза.

— Два…

Але з іншого боку, після того, що вона зробила зі своїм вітчимом, Франко. І вона дівчина. Хто цих жінок знає?

— Тр…

— Окей, окей. — Краще не ризикувати. Ще буде час поквитатись. — Рапторе! До мене, хлопчику.

Пес загарчав, не згодний випустити свою здобич, яку вже зводили корчі.

— Я сказав, до мене!

Умить приборканий, пітбуль виплюнув рештки Макколової литки й затрюхикав до хазяїна.

Меґ кинулася до Лоурі Маккола. Той знеможено скрутився на лінолеумі. З відкритої рани текла кров. А ця пляма на густо-червоному… О Боже! Кістка.

— Що ми наробили? — Меґ ридала ридма. — Що ми наробили?

На Ригачку її голосіння не справило ані найменшого враження.

— Ну? Старпер ґиґнув на кілька днів раніше. Подумаєш!

Меґ утерла сльози.

— Треба викликати швидку, Ригачко! Негайно!

Ригачка похитав головою:

— Не можна, Фінн. Пізно вертати.

Макколів погляд тьмянів.

— Будь ласка… — прохрипів старий.

Меґ наставила рушницю на Ригачку:

— Вимітайся! Хутко!

— Облиш, Меґ.

— Я візьму все на себе. Тікай!

— Аякже! — гримнув Ригачка. — Тільки скажеш жандармам, що це ти покусала йому ногу. Вони саме тобі повірять.

Це правда. Кожен поліцай у місті знав Ригачку Бренана і його пса. Виходу не було. Вперше в житті Меґ Фінн не знала, як вив’язатися з халепи.

Справа заходила в глухий кут. Меґ стояла приголомшена. Ригачка скористався з цього і вихопив у неї з рук рушницю. Він вишкірив жовті зуби.

— А будеш наставляти на мене рушницю? Га?

Меґ відчула, як очі знову набігли слізьми.

— Він спливає кров’ю, Ригачко. Може, навіть умирає!

Ригачку пересмикнуло.

— То й що? — Він підвів погляд на Меґ. — Зараз твоя черга.

— Ригачко! Виклич…

— Моя репутація під загрозою. Якби хтось із тих кадрів довідався, що якась коза наставила на мене рушницю і…

Меґ добре знала Ригачку. Він збирався виголосити довгу промову на кшталт таких, які, як він вважав, виголошують справжні чоловіки. А до кінця промови він так стомиться, що й не знатимеш, чого від нього чекати. Меґ вирішила не вичікувати, щоб дізнатись. Не кажучи ані слова, вона розвернулась і вистрибнула у розчинене вікно.

Ригачка кивнув своєму нетерплячому пітбулеві:

— Вперед, хлопчику. Взяти її.

Раптор облизав зуби і чкурнув. Його хазяїн не квапився. Цього разу поспішати не було чого. Жодна жива душа ще не втекла від Раптора. Ригачка присів біля збілілого пенсіонера.

— Не йди нікуди, Лоурі. Я зараз буду.

Старий не озвався.

Коли Меґ вирішила вийти з гри, у неї вже був план. Вона побіжить до першого будинку, де світиться, і гатитиме в двері. Вона знала, що радше здасться поліції, аніж дасть Лоурі померти. Та Меґ зробила лише одну помилку. Одну фатальну помилку. В усій цій метушні й пітьмі вона, замість повернути ліворуч, повернула праворуч. Ліворуч був внутрішній двір, куди виходили всі сусідські вікна. Порятунок. Праворуч містився техвузол. З центральним газовим баком. Глухий кут.

Раптор загальмував під стіною, у темряві було видно лише блискучі зуби пса і чути, як з його ніздрів вилітало повітря. Він стояв, перегороджуючи вихід із техвузла.

— Іди, йди звідси, — з надією проказала Меґ. — Додому, хлопчику.

Якби пес міг злостиво гигикнути, він би гигикнув. Пройти повз нього було неможливо.

І без того тісний вихід заступила Ригаччина тінь.

— Довбана з тебе злочинниця, Фінн. Забігти прямісінько в мішок.

З пітьми, наче двоє чорних очей, блиснули дві рушничні цівки.

— Ригачко, заради Бога. Виклич швидку. Ще не запізно.

— Боюсь, що запізно. Принаймні для тебе.