Читати книгу - "Невидимець (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зачинивши по собі двері, вона поїжилася, на обличчі неї було написано подив і збентеження.
— Я ніколи… — прошепотіла вона. — Ну годі!
До кухні вона пройшла досить спокійно і була надто замислена, аби запитати у Міллі, щó та наплутала на цей раз.
Відвідувач сидів і дослухався до її стихаючих кроків. Визирнувши у вікно, він відняв від обличчя серветку і повернувся до їжі. З’їв шматок, подивився підозріло у вікно, потім узяв іще шматок, підвівся з серветкою в руці, перетнув кімнату й потягнув жалюзі донизу, щоб затемнити нижню частину вікна. Від цього в кімнаті запали сутінки. Покінчивши з цим, він зі спокійним серцем повернувся до столу і свого обіду.
— То й бідолаха потрапив у аварію, чи пережив операцію абощо, — бурмотіла місіс Гол. — Як мене схвилювали оті всі пов’язки!
Вона підклала вугілля в піч, відчинила раму для сушіння білизни і розстелила на ній пальто мандрівника.
— А окуляри! Якось дивно він дивився, не як звичайна людина, а ніби крізь водолазну маску!.. — вона повісила на вішак шарф. — І весь час тримав оту хустку біля рота. Навіть розмовляв крізь неї!.. Можливо, рот у нього також ушкоджений…
Раптом вона обернулась, ніби щось пригадавши.
— Боже! — вигукнула вона, відхилившись від теми. — Міллі! Невже ти ще не приготувала картоплю?
Коли місіс Гол пішла прибрати зі столу, то остаточно утвердилась у думці, що рот незнайомця понівечений чи спотворений у результаті нещасного випадку, якого, на її думку, він зазнав, оскільки гість тримав розкурену люльку, та за весь час, поки вона була в кімнаті, не опустив шовкового шарфу, обмотаного навколо нижньої частини обличчя, щоб прикласти до губ мундштук. І це не через забудькуватість, тому що місіс Гол бачила, як він позирав на тліючий тютюн. Сівши у кутку спиною до вікна, незнайомець, пообідавши і зігрівшись, нарешті заговорив не так агресивно і стисло, ніж досі. Полум’я, відбиваючись від його великих окулярів, надавало їм червонуватого відтінку і живості, якої до цього їм бракувало.
— Я залишив невеликий багаж, — сказав гість, — на станції Бремблгерст…
І запитав, чи не міг би хтось доправити його сюди. Вислухавши пояснення господині, він, виявляючи вдячність, уклонився своєю перев’язаною головою досить увічливо.
— Завтра? — перепитав він. — Швидшої доставки немає?
І дуже засмутився, коли вона відповіла:
— Ні.
— Ви точно в цьому впевнені? Можливо, знайшлась би якась людина, що з’їздила б на станцію з візком?
Місіс Гол охоче відповідала на його запитання, сподіваючись розвинути бодай подобу бесіди.
— За містом дорога крута, пане, — пояснила вона на його запитання про багаж, а потім, хапаючись за можливість, сказала: — Якось, понад рік тому, там перекинувся екіпаж. Загинули джентльмен з кучером. Нещасні випадки трапляються вмить, авжеж, пане?
Але втримати увагу відвідувача було не так легко.
— Так, трапляються, — промовив він крізь шарф, спокійно дивлячись на неї своїми непроникними окулярами.
— А потім потрібно чимало часу, щоб усе знову стало на свої місця, чи не так?.. Якось син моєї сестри, Том, порізав руку косою, спіткнувшись об неї у полі, і чесне слово, пане, три місяці він ходив із перев’язаною рукою. В це важко повірити. Після цього я жахаюся самого вигляду коси.
— Я цілком вас розумію, — сказав відвідувач.
— Одного разу він навіть злякався, що доведеться робити операцію… у такому поганому стані він був, пане.
Відвідувач раптово засміявся, і здалось, він намагається придушити сміх і потамувати його в собі.
— Справді? — зронив він.
— Так, пане. І нічого смішного я тут не бачу, особливо для тих, кому доводилося його доглядати. От хоч би й мені, тому що в сестри і так було достатньо клопотів з малечею. Потрібно було весь час то зав’язувати, то розв’язувати йому руку. Отож, насмілюсь я сказати, пане…
— Ви б не принесли мені сірників? — запитав раптово приїжджий. — У мене люлька гасне.
Місіс Гол нагло замовкла. Очевидно, що після всього, що вона йому розповіла, з його боку це було грубо — так її уривати. На мить вона аж роззявила рота, але потім згадала про два соверени. Отож вона пішла по сірники.
— Дякую, — коротко кинув він, коли вона поклала їх на стіл, і знову обернувся до вікна, задивившись у шибку. Все це загалом бентежило. Зрозуміло, що він був чутливим до теми про операції та перев’язки. Зрештою господиня так і не насмілилася нічого сказати. Однак така різкість роздратувала її, і Міллі того дня велося несолодко.
Відвідувач не виходив з вітальні до четвертої години, навіть не намагаючись вибачитися за те, що завадив господині висловитися. Весь той час у кімнаті майже постійно панувала тиша; здавалося, він просто сидів у темряві, яка повільно насувалася, курив при світлі коминка… можливо, дрімав.
Раз чи двічі допитливий слухач міг почути, як він підкидає вугілля, а потім хвилин зо п’ять чулося, як він ходить кімнатою. Здавалось, ніби він розмовляє сам із собою. Потім він знову сів, і долинуло рипіння крісла.
Розділ ІІПерші враження містера Тедді Генфрі
О четвертій годині, коли було вже досить темно і місіс Гол набиралася сміливості, щоб зайти до кімнати свого гостя і запитати його, чи не бажає він чаю, Тедді Генфрі, годинникар, зайшов у буфет.
— Місіс Гол, — сказав він, — що за жахлива погода для тонких
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимець (збірка)», після закриття браузера.