Читати книгу - "Байки, Руданський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Таже стрільців несе лихо,
Треба утікати!..»
«А указ же з того світу,
Що про мир писали?»
«Може, вони ще указу
Того й не читали».
«Ну, не бійся ж, голубчику:
Я лиш так сказала;
Але вашого указу
І я не читала!..»
18 апреля [1859].
ВОВК, СОБАКА І КІТ (СТАРИЙ ПЕС)
Як Собака стеріг хату,
То й його тримали;
Як постарівся, до лиха,
Взяли та й нагнали…
Іде, бідний, дорогою,
Притулку шукає;
Аж у лісі на поляні
Вовк його здибає.
«Куди, – каже, – йдеш, Собако?»
«Притулку шукати!»
«А що ж твої господарі?»
«Та вигнали з хати!»
«Ну, нічого! Будеш, – каже, –
У мене служити;
В мене будеш, як дитина,
У розкошах жити…
А чи їв ти що сьогодні?!»
«Ні, – каже, – нічого!»
«Тож ходімо обідати!» –
Каже Вовк до нього.
Ідуть вони темним лісом,
Ідуть чагарями,
Ідуть вони пустим зрубом,
Буйними ланами;
Ідуть степом… Надибають:
Стадо коней грає…
Вовк пригнувся, поглядає,
Здобич вибирає…
«Бачиш, – каже, – ту лошицю,
Що білії п’яти?
Ото зараз, – каже, – з неї
Будем обід мати».
І в минуті почав землю
Під собою дерти;
Зачав дерти сиру землю,
Як скажений, жерти.
«Подивися-но на мене –
З’їжилась чуприна?..»
«З’їжилась, – Собака каже. –
Встала, як щетина!»
Знов він землю під собою
Зачинає дерти,
Зачинає землю дерти,
Як скажений, жерти…
«А поглянь-но, – каже, – в очі:
Чи посоловіли?»
Пес поглянув йому в очі:
«О, посоловіли!..»
Вовк кулею до лошиці!
Та й не сподівалась…
Стадо в ноги, куди гляне,
Лошиця осталась.
Осталася, повалилась,
От вони білують…
Збілували тлусті стегна,
Стали та й балюють…
Відживився Пес голодний:
«Що, – каже, – служити?..
Та тепер я і без Вовка
Можу в світі жити…
Тільки землі наїстися
Та сміло кидатись,
І будь огир, будь лошиця,
А мусить піддатись».
І наїжився до Вовка
Та й давай брехати,
Давай Вовка голодного
Від лошиці гнати.
«Іди, – каже, – коли хочеш,
А то прийдуть люди;
Тоді тобі, вражий Вовче,
Не до шмиги буде!»
Подивився Вовк на нього,
Як на того біса,
Махнув хвостом, стрепенувся
Та й побіг до ліса.
А Собака коло стерва
Днює і ночує;
Тілько в нього і роботи,
Що бальом балює…
І скінчив він всю лошицю,
Поживи шукає:
Іде собі дорогою,
Аж Кота здибає.
«Куди, Котику, мандруєш?»
«Притулку шукати!»
«А що ж твої господарі?»
«Та вигнали з хати!»
«Ну, нічого, будеш, – каже, –
У мене служити:
В мене будеш, як дитина,
У розкошах жити!
А чи їв ти що сьогодні?»
«Ні, – каже, – нічого!»
«Тож ходімо обідати!» –
Каже Пес до нього.
Ідуть вони по степові,
Табун коней грає,
Пес найкращую лошицю
З стада вибирає.
«Видиш, – каже, – ту лошицю,
Що білії п’яти?
Ото зараз, – каже, – з неї
Будем обід мати!..»
І в минуті став він землю
Під собою дерти,
Став він дерти сиру землю,
Мов скажений, жерти.
«А що, – каже, – подивися:
Чи чуприна встала?»
«Ба ні, – каже, – щось не встала!»
«Та кажи, що встала!»
І знов Котика питає:
«Чи встала чуприна?»
Хоть не встала, а Кіт каже:
«Встала, як щетина».
Зачинає знов він землю
Під собою дерти,
Зачинає землю дерти,
Як скажений, жерти…
«А поглянь-но, – каже, – в очі,
Чи посоловіли?»
Подивився Кіт у очі:
«Не посоловіли!»
«Та кажи-бо, старий дурню,
Що посоловіли!»
Бере Котик та й говорить,
Що посоловіли.
Пес, як куля, до лошиці!
Вона – копитами!
Так Собака і прослалась
Догори ногами!..
Прийшов Котик, глянув в очі –
Очі вже темніли…
«Тепер, – каже, – то вже правда,
Що посоловіли!»
19 апреля [1859].
СТАРИЙ ВОВК
Ізнемігся старий Вовк,
Ледве що плететься,
Аж з ягнятами Вівця
На полі пасеться.
Ото йде він до Вівці,
Став на задні п’яти,
Просить собі на обід
Їдного ягняти.
Та і каже, що: «Не дам,
Не мої ягнята,
А от онде тато їх,
Попроси у тата!»
Пішов Вовк до Барана,
Став його благати,
Щоби йому на обід
Ягня яке дати.
А той тільки вгору гоп!
Як тріснув рогами, –
Так старого й покотив
Догори ногами!
Підійнявся старий Вовк,
Ледве що плететься,
Аж дивиться: із лошам
Кобила пасеться.
Підійшов він і туди,
Став на задні п’яти,
Просить собі на обід
В Кобили лошати.
Та і каже, що: «Не дам!
Не моє лошатко,
А от, – каже, – на горі
Ходить його татко!»
Вовк до огиря іде,
Став його благати,
Щоби йому на обід
Лоша теє дати.
А той каже йому: «Стій!
Пораджуся мами».
Обернувся, як кресне
Вовка копитами!
Аж на гони старигань
Полетів до лиха,
Покотився разів п’ять,
Підійнявся стиха.
Іде далі старий Вовк,
Ледве що плететься,
Аж з пацятами Свиня
На горі пасеться.
Іде, бідний, і туди,
Став на задні п’яти,
Просить собі на обід
Їдного пацяти.
Та і каже, що: «Не дам,
Не мої пацята,
А он, – каже, – попроси,
Коли хочеш, тата».
Вовк іде до Кабана.
Став його благати,
Щоби йому на обід
Поросятко дати.
А той його примостив
Задом над скалою,
Та спереду як турнув
Вовка головою!
То так бідний старигань
З гори й покачався…
І лежав він та й лежав,
Далі обізвався:
«Отак, – каже, – коли хоч
Що-небудь робити,
То до батька не ходи
Поради просити!»
7 июля [1859].
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Байки, Руданський», після закриття браузера.
