Читати книгу - "Казка про німу царівну, Народні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Можеш!— відповіли.
Тут царевич вивів дівчину й усім показав. Цариця дуже розгнівалася, що син одружився без її відома й взяв собі за жінку якусь невідому дівчину, до того ж німу.
Та царевич був характеру твердого. Жив собі з жінкою далі.
Прийшла пора Марії родити. Народила вона прегарного хлопчика. Вночі баба, її хресна мати, приспала всіх, хто жив у царських палатах, прилетіла до породіллі й питає:
— Скажи мені, що ти виділа в тій кімнаті?
— Я там не була й нічого не виділа.
— Ще раз питаю тебе, Маріє! Коли не скажеш, візьму від тебе дитину, і твій чоловік тебе погубить.
Але Марія нічого не сказала.
Баба забрала дитину, а матері дала до рук ножа, а уста обмазала кров'ю.
Прокинулися всі, дивляться — дитини нема, а уста жінки в крові й у руках ніж. Вирішили, що вона з'їла сина, й відразу доповіли цареві. Та він жінку дуже вже любив, тому нічого їй не заподіяв.
Живуть вони далі. Знову жінка царевича завагітніла.
Коли настала пора їй родити, поставив скрізь сторожу: коло жінки, по коридорах. А баба знову з'явилася. Приспала всіх, прийшла до породіллі й питає:
— Що ти виділа в тій кімнаті? Коли не скажеш, то візьму від тебе й цю дитину.
Марія знову не сказала. Баба їй обмазала уста кров'ю, дала до рук ножа, а сама з малою дитиною зникла. Прокинулася сторожа, дивляться й бачать: жінка спить з кров'ю на устах, в руці — ніж, а дитини нема. Доповіли про це царевичу.
Царевич вже не міг пробачити дружині того, що вона накоїла. Зібрав міністрів, і вирішили, що жінку треба стратити.
Приготували велике вогнище й поставили до нього Марію. Але царевичу було дуже шкода її, і він покликав музик, аби грали жалібно, як на похоронах.
Коли розпалили вогнище, у повітрі раптом знявся вихор, насувала чорна хмара. Вона повзла все нижче й нижче, раптом з неї з'явилася баба й питає жінку царевича:
— Маріє, що ти виділа в тій кімнаті?
— Я не виділа там нічого!
Ще двічі спитала баба молоду жінку, а далі каже:
— Забирай своїх дітей! — і вивели з хмари обох синів царевича.
Почули цю бесіду люди. Стоять і дивуються.
— Ну, Марійко, палац і загорода твої! Тут маєш ключі і живи, як тобі хочеться!— сказала баба наостанок і піднялася разом з хмарою.
Марія, царевич і діти повернулися додому і скликали велику гостину.
Жінка царевича почала від того дня говорити, як і кожна жінка...
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казка про німу царівну, Народні», після закриття браузера.
