Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

Будинок загудів, завібрував, зверху посипався пил та тирса. Гості стривожено подивилися на всі боки.

-Що відбувається? - вперше за весь час заговорив Грізний.

-Нічого особливого, господиня сердиться, - відповів Микола, посміхаючись широкою посмішкою, - краще йдіть з її шляху, вона коли зла, за себе не відповідає!

Наречені, що оточили Стьопку, повернули до неї голови і натрапили на примружений погляд.

-Значить так, - процідила вона, - перше, випустіть мене! - женихи покірно відсторонилися, друге, - вона повернулася до Миколи, - підем у кухню, поговоримо!

-Ніда, люба моя, пропоную спочатку поговорити при всіх!

-Окей! – одразу  погодилася вона, - ти чого приперся? - войовничо підійшла до колишнього, відчуваючи, як небувала злість хлюпає через край її терпіння. Нервовість вечора переродилася в роздратованість, захотілося якнайшвидше покінчити з цією виставою і спровадити всіх додому, - Маруся втомила? І з якого часу в Мечиславах ходиш?

-Ніда, не гнівайся, я все поясню! - посмішка колишнього злегка померкла.

-Ніда-гнида! - фиркнула Лукерія, - що за ім’я таке?

-Мовчати! - крикнула Стьопка, вже погано контролюючи злість, - хочеш при всіх пояснюватись? Окей, валяй, я слухаю! - впала на стілець, закинула ногу на ногу і примружившись, подивилась на Миколу-Мечислава. Тирса сипатися зі стелі не перестала, але сам будиночок більше не тремтів.

Наречені повільно розсілися по стільцях, як один, ближче до господині. Вона і на них суворо зиркнула, ледве стримуючись, щоби не нагрубити.

-Добре-добре! - Микола підняв примирливо руки, - я все розповім! Вибач, Матильдо, з тобою після побалакаємо!

-Харе блазнювати! - підвищив голос Гор.

-Заткнися, Берлак, ти не господар дому! – парирував колишній.

-Досить вам! - Простогнав Микита, ставши білішим за минуле.

-О, Боже, Микито, що з тобою? – врешті звернула на нього увагу Стьопка, - тобі погано?

-З Божим синочком все буде нормально! - фиркнув Микола, - навантаження навалило з моїм приходом, ледве стримує. Але він справиться, чи не так?

-Божим синочком? – ойкнула Матильда.

-Блін, я нічого не розумію, вистачить загадок, мене від минулих нудить! – закричала Степанія.

-Кріпися, Нідо, ще буде! – сказав Микола вже серйозно, – сьогодні я розплющу очі…

-Валяй вже, вистачить примовок, - буркнув Мітя, кладучи на плече Стьопці руку в заспокійливому жесті, - ми всі в нетерпінні.

-Добро, почну з головного. Ви правильно помітили, друзі, я вогневик… — Стьопка прикрила рота долонею, — і я наречений Ніди. Тільки не сьомий, а перший.

-Я-як?!

-Як я приховував це від тебе стільки років? Такий був план, Нідочко, такий був план…

-І... Маруська, теж план?

-Ні, Марія - це імпровізація, щоб викликати в тобі настільки негативні емоції, щоб ти кинула мене і пішла шукати втіхи в дідовій хаті. Настав термін.

-Термін для чого?

-Розбудити будинок і стати Домовиткою.

-Ким-ким?

-Так за старих часів називали Свирянок, - відповіла за нього Матильда, - на самому початку ще.

-Правильно. Це я за звичкою, - підтвердив Микола, - Домовитка мені рідніше. Але не про те йдеться. Я почну з самого початку, а потім відповім на питання, ви поки що влаштовуйтесь зручніше, розмова буде довгою. Всі промовчали, лише рука на плечі Стьопки стиснулася дужче.

-Я вогневик і мені багато років. Живу я на світі довго, тому й знаю більше…

-Добре зберігся, - пролепетала Лукерія.

-Цілком вірно, так ось, я поховав трьох дружин Домовиток...

-Що? - скрикнула відьма, а Стьопка лише прикрила очі.

-Що чула. Я вчетверте став нареченим Свирянки.

-За що така честь? - поцікавився Мітя, - і з якого дива ти, раптом, невмирущий?

-Все просто, бо я – богообраний! – «скромно» відповів Микола з нахабною усмішкою.

-Для чого? — спитала Стьопа, не розплющуючи очей, не бажаючи показувати, як сильно її налякали слова вогневика.

-Виконати призначення. Слухайте по порядку, не перебивайте! Усі мої дружини померли на шлюбному ложі… в момент обміну силами, – сказав здавлено, але швидко впорався з голосом, – і… коли ця біда сталася з другою дружиною, я злякався.

-А з першою особливо не засмутився? – хмикнув Славік.

-Засмутився, - стрільнув у його бік очима вогневик, - але пережив її смерть, вирішивши, що це фатальна випадковість. Але вдруге… я ледве розум не втратив. Вона мені свою силу передала, а мою прийняти не змогла...