Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

-Тань, купи! - канючила подруга, - Федько мене вб'є!

-Чого б це?

-Розумієш, я сукню купила сестрі у подарунок. А їй розмір не підійшов. У магазині назад не прийняли, я чека загубила. Федько мене вб'є! - знов жалісно повторила, - п'ятдесят баксів коштує!

Тут би мені напружити мізки і відчути каверзу. З якого бісу Федір Іванович за такі дрібні кошти вбиватиме кохану дружину? Справи у нас на фірмі не так погано йдуть. Але я розслабилася, перейнялася співчуттям і дозволила себе вмовити.

-Гаразд!

-Ти мене врятувала! - розквітла Ірка, - вік не забуду!

-Та годі тобі, показуй! - зовсім розм'якла я, - може й мені не підійде.

-Ой, а вона не зі мною! - заморгала Ірка, - я ввечері занесу. Ми будемо їхати в гості повз твій будинок, забіжу на секунду.

Мій аналітичний мозок знову нічого не помітив, а подруга вже взяла мене в обіг.

-Я не тільки з цього приводу притяглася. Слухай, яка вдача! Я виграла два подарункові сертифікати в новий салон краси. «Дзеркала» називається, чула?

-Нє-а.

-Ну ти даєш, подружайко! В одній зупинці метро від тебе! Ти ж щодня повз нього на роботу їздиш! – обурилася Іра.

-У мене в голові одні цифри, - пирхнула я, - мені не до перукарень!

-Воно й видно! - з осудом глянула на мою просту косу з чорною гумкою, - у тебе кінчики посіклися, ти в курсі?

-Так? - я теж подивилася на косу, - і справді...

-Тож збирайся, їдемо! На нас чекають за півгодини!

-Е-е-е... - спробувала відмовлятися я, але подруга вчепилася – не відірвеш.

-Послухай, ти все одно вдома! Що, шкода з подругою провести час? Тебе там не заріжуть! Чого відмовлятися від халявної укладки? - і губи надула.

-Чому саме я? - спробувала побрикатися для пристойності, - чому не Лілька чи Наташка?

-У них у няньок вихідний! - відрізала Ірка, - так, все, натягай свої вічні джинсаки і пішли. Цигель, цигель!

Я зітхнула і пішла збиратися. Справді, що я втрачаю? Мені між іншим, давно час привести себе до ладу! Манікюр робила місяць тому, а педикюр, соромно зізнатися, ще влітку! Про епіляцію навіть не згадаю. Поки збиралася, навіть зраділа запрошенню.

У новому салоні сподобалося. Взагалі, все нове – красиве, що не кажи. Приємно сидіти в кріслі, в якому до тебе ніхто не сидів, втішно, що інструменти, якими користуються майстри, все ще блискучі, гострі.

Настрій зіпсували на вході: зі святом привітали та вручили горщик із фіалкою. Скривилася, сердито глянула на Ірку, але змовчала.

Адміністратор порадувала, оголосивши, що на честь нашого свята салон дарує всім жінкам п’ятдесяти відсоткову знижку на візаж. Я відмовилася. Нащо мені бойове розфарбування, якщо я нікуди не йду, хай навіть зі знижкою? Але Ірка сьогодні була дивна і сказала рішуче:

-Ми згодні, я плачу!

І закрутилося! Стрибали ми салоном, наче коники, з одного кабінету в інший. Стрижка, манікюр, педикюр, скраб, візаж… Епіляцію залишили на десерт. До чого мудра організували, до вечору усе встигли.

Підстригли мене дивовижно, ніби нічого кардинального, але моє звичайне волосся в руках майстра заблищало і лягло на плечі ніжними хвилями. Мені личило, зачіска молодила - зіпсований настрій вилікувався. Про себе вирішила, відтепер, цей майстер - мій! Справжній чарівник!

Манікюр і педикюр на тлі позитивного настрою, привели у захват. Розглядаючи рівненькі нігтики з блідо-рожевим лаком і м'які п'яточки, думала, як все-таки приємно наводити красу, я й забула… Все бігала, бігала останній рік, зовсім не приділяючи уваги зовнішності, вільний час витрачала на спортзал та курси англійської. Навіть соромно стало, адже вільна жінка, а так себе запустила! Може, тому на мене мужики не звертали уваги? Не лише повнота винна?

Наступним був візаж. Я, мінімаліст у всьому, попередила – не люблю носити на обличчі тони косметики. Темні тіні, накладні вії – не моє! Майстер поблажливо посміхнулася на зауваження. А коли повернула до дзеркала після завершення – я ахнула! Ось ця незнайомка з виразним поглядом – справді я?!

Це яким потрібно бути профі, щоб за півгодини змінити людину, зберігши ефект відсутності косметики? Розглядаючи себе у величезному дзеркалі я вперше за багато років дозволила собі засумувати, що сьогодні мені нема кого порадувати зовнішнім виглядом. Вдома ніхто не чекає, таку гарну мене, з букетом нарцисів та грильяжним тором. Нема нікому діла до моїх брів, як у французької фото-моделі та солодких пухких губ!

-Танюх, Ти - зірка! – вивів мене із думок вигук Ірки, що повернулася з манікюрного кабінету. Подруга відкрила рота і з цілком щирим захопленням дивилася на оновлену мене. Це було приємно.