Читати книгу - "Хрестики-нулики"

Ма’драгоренко все ще нічого не розуміє, а на малюнку тим часом з’являється другий нулик:

Я негайно, з давно підзабутим азартом, відповідаю:

Та з поспіху, як відомо, ніколи нічого путнього не виходить. Третій нулик з’являється в центральній клітинці, і чорна груба лінія перетинає малюнок навкіс:

— Програли! — зойкнув у розпачі Ма’драгоренко, який нарешті теж видобув із підсвідомості згадки про безжурні шкільні літа, йому це, звичайно, з огляду на вік і службове становище зробити було важче.

Завжди стриманий капітан в’їдливо зауважив:

— По-перше, якщо ви, товаришу практикант, про щось важливе здогадалися, то треба було негайно доповісти мені, а по-друге, якщо вже взялись грати в хрестики-нулики, то принаймні можна не програвати так по-дурному.

Поки ми обмінювалися враженнями й думками, на малюнку всі хрестики й нулики раптом зникли, наче їх хтось вогкою ганчіркою витер.

— А якщо ми ще раз спробуємо? — наважився я внести конструктивну пропозицію.

— Спробуємо, неодмінно спробуємо, — заспокоїв мене капітан. — Тільки цього разу грати буду я.

Він намалював хрестик у центрі ліній, що перетинаються, і нам довгенько довелося чекати на відповідь. Скидалось на те, що наші супротивники роздумують: грати їм ще одну партію з такими інтелектуально відсталими типами чи не грати.

То були вирішальні хвилини. Навіть капітан хвилювався так, що в нього почали тремтіти руки. Це його хвилювання мало не стало фатальним. Коли гра почалася, збентежений Ма’драгоренко програв другу партію.

На початок третьої партії довелося чекати ще довше. Взагалі-то я теж плюнув би на таких пришелепуватих партнерів і пошукав би когось іншого для цієї нехитрої забавки. Однак слід віддати належне ввічливості мешканців загадкової планети, вони не поспішали з висновками, попри явну нашу розумову убогість.

Навчені гірким досвідом, третю партію ми, напруживши всю свою волю, довели до нічиєї і цим, либонь, хоч трохи зацікавили імасців, бо на пропозицію зіграти вчетверте вони відгукнулись досить жваво.

Ми вибороли ще одну нічию. Після чого перший хід зробили наші супротивники. Видно було, що дві нічиїх підряд збентежили любителів гри в хрестики-нулики із загадкової планети Імас. Ма’драгоренко, який швидше за мене оговтався в критичній ситуації (що то значить капітан рефрижератора!), скористався тим збентеженням і п’яту партію виграв. Наша зверху була й у шостій партії. З півгодини після цього тривала пауза. На пропозиції продовжити змагання ніхто не відповідав.

Аж раптом у космолінгофонах, про які ми забули, в тих самих портативних автоматичних перекладачах, що дозволяють спілкуватись усім розумним істотам нашої Галактики, щось задзижчало, й ми почули врочисте: «Привіт вам, о брати по розуму!» Здивовані, ми обернулися і побачили біля чорносмородинового куща чотирьох симпатичного вигляду громадян, а за кущем широко відчинені ворота до оповитого таємницями імаського міста…

Так було встановлено контакт з мешканцями планети Імас. Виявляється, вони й нашим попередникам пропонували зіграти в хрестики-нулики. Залюблені в цю гру, імасці вважають її неодмінною ознакою розвинутої, миролюбної цивілізації. «Той, хто грає в хрестики-нулики, не здатний вчинити лихого живій істоті», — записано в їх найголовніших моральних кодексах.

Суворі, заклопотані справами розвідники минали пропоновані малюнки, накликавши на себе підозру інтелектуальної нерозвинутості та агресивності. А з малорозвинутою й агресивною цивілізацією на Імасі не хотіли мати справу. Ворота їхніх міст залишалися зачиненими.

Графітовий стрижень ми на Імасі знайшли. Швиденько відремонтувалися і гайда на Землю.

Та вже як почне не щастити, то не щастить до кінця. Легше було встановити контакт з таємничими імасцями, залюбленими в хрестики-нулики, аніж із комірниками земних баз Галактплодотрансу. Рік ми кружляли довкола Землі зі своїми центаврійськими помідорами. А комірники мов змовилися: «Нема тари. Нема місць у холодильниках. Ми не замовляли. Ми не просили. Везіть свої помідори в якесь інше сузір’я».

Одним словом, ми грали на земній орбіті в хрестики-нулики доти, поки наші центаврійські красені текти не почали. Нарешті Ма’драгоренкові вдалося, користуючись давніми зв’язками, здати помідори третім сортом на томатний завод.

Після цього я вже якось менше пишаюся тим, що знайшов шлях до розв’язання імаської таємниці. Чого варте моє відкриття порівняно з тим, що вдалося зробити старому космічному вовкові.

Твір відшукав Володимир ВОРОБЙОВ, 2018.