Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Соня вмовляє мене поїхати одразу до батьків, але я хочу забрати свої речі з нашої спільної з Олегом квартири. Хочу зробити це саме зараз, поки він в клубі адже невідомо коли в мене буде інша така нагода. Мені не потрібно нічого з того, що я купувала для нашого спільного життя, нехай вдавиться тими тарілками та чашками, а от вбрання забрати треба.

Тремтячими руками прокручую ключем у замку та відчиняю двері. Я вже встигла полюбити цю маленьку затишну квартирку, яку вважала і своїм домом, та зараз відчуваю себе тут, як у клітці. Одразу дістаю валізу і починаю скидати у неї речі з полиць, взуття та косметику. Подумки хвалю себе за любов до порядку, бо це дозволяє мені одразу знаходити необхідні речі. Не те, щоб у однокімнатній квартирі було де наводити безлад, але все ж таки це грає мені на руку.

Одна валіза та дві сумки, ось все що я маю, не багато ж я нажила за останній рік, що ми прожили разом.

На очі потрапляє тумбочка, яку він гордо називає баром, і де складає дорогі алкогольні напої, щоб потім вихвалятись ними перед друзями. 

– Виливаємо усе, – кажу дівчатам, та відчиняю дверцята тої самої тумбочки.

Катя присвистує, а Соня одразу береться за справу. Вона вправно відкручує кришки на пляшках та виливає вогняну воду у мийку. Одразу видно, що людина ненавидить алкоголь. Коли справу зроблено, ми хапаємо сумки та їдемо до будинку батьків.

– Ти ж розумієш, що він не залишить тебе у спокої? – говорить Катя і тримає мене за руку. – Ти мене звісно вибач, але ваші стосунки хворі, і якщо ти пробачиш йому і це, то вороття назад вже не буде.

Я здивована її словами, адже вона ніколи не коментувала наші з Олегом стосунки, хоча і не приховувала неприязнь до нього. Але вона має рацію, він перетворить моє життя на пекло, якщо я залишусь у місті.

Беру до рук телефон і пишу повідомлення Марині:

"Привіт. Вибач, що пізно. Є ще одне вільне місце для мене?".