Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Марту я любила та була вдячна за батька - з нею він був щасливим. Але треба змитися до її приходу. Не хотілося вислуховувати цінні поради з приводу мого гардероба. В одязі я була невибаглива, могла вдягнути і вечірню сукню, і джинси. Мачуха, як і мій батько, джинси ненавиділа. Мені ж хотілося вдягнути саме їх, бо з дівчатами ми йшли в кафе середньої руки, а слухати нотації Марти настрою не було.

Я швидко прийняла душ, висушила феном волосся та нанесла легкий макіяж. Одяглася у світлі джинси та мою улюблену червону кофтинку. Волосся вирішила залишити вільним.

Викликавши по додатку таксі, оскільки збиралася трохи випити, я вилетіла з під'їзду. Треба вирішити, що робити до пів на восьму. Зараз тільки п'ята.

- Куди? - запитав таксист, коли я залізла в машину.

- У кінотеатр, - врешті-решт вирішила я куди їхати.

- У який саме?

- Байдуже!

Кіно я любила та частенько ходила сама, щоб ніхто не дратував своєю балаканиною. Сьогодні потягнуло на романтику. Як на замовлення починалася романтична комедія. Сюжет стандартний, але фільм непоганий. Герой закохався в дівчину та домагався її всіма відомими йому способами.  Зал попався хороший - посміялися від душі. Наприкінці весілля і кохання до гробу.

Після фільму потягнуло на романтику. Мимоволі почала шукати очима в холі кінотеатру відповідний об'єкт. Дівчина я дуже перебірлива, а тому нікого не вигледіла. За все моє життя в мене було тільки два серйозних захоплення. Перше в десятому класі - тривало майже рік. Ми одне одному добряче набридли та спокійно розійшлися. Друге на третьому курсі університету. Зустрічалися рівно місяць. Він мені регулярно зраджував. Причому з першого дня знайомства - цим він сам зі мною поділився, після того як я його застукала з черговою пасією.

У кафе я приїхала перша, дівчат ще не було. Зал був напівпорожній, я зайняла вільний столик біля вікна. Кафе мені подобалося - тут завжди грала жива музика, не голосно, достатньо, щоб чути співрозмовника. Затишний зал запрошував розслабитися та створював атмосферу довіри. Ми з дівчатами тут завжди приємно проводили час.

Замовивши мартіні, я почала неспішно оглядати присутніх. Компанія молодих людей у кутку щось активно святкувала. Веселощі були в самому розпалі. Поруч сиділо четверо хлопців - пили пиво, моя поява їх явно зацікавила, вони нахабно роздивлялися мене та, мабуть, прикидали, кого я чекаю. Я зітхнула - будуть знайомитися. Решту контингенту кафе становили самотні пари.

Коли на годиннику було без п'ятнадцяти вісім, у зал влетіла Світлана з близнючками.

- Вибач! Таксі довго не було, - одразу почали вибачатися вони в один голос.

Краєм ока помітила, що хлопці з пивом підбадьорилися. Цікаво, одразу підійдуть чи почекають, коли ми дійдемо до кондиції?

- Угу, - невизначено прийняла я вибачення.

- Ого, так у нас тут компанія є! - що стосується чоловічої статі, Свєта була дуже спостережлива. Чого не скажеш про близнючок.

- Де?

- Що будемо замовляти? - я спробувала відволікти їх. Але не тут - то було!

- Чотири хлопці бачите? Поруч із компанією, - почала пояснювати Свєта.

- Ага! Нічого. Піде, - схвалила Віра.

Цікаво, де подівся мій романтичний настрій?

- І дивляться, - відсторонено додала Надя.

Підійшла офіціантка, що відволікло їх від споглядання хлопців. А ті, мабуть, вирішили все-таки почекати.

- Як іспити? - запитала я у близнючок, коли ми зробили замовлення.

Дівчата почали навперебій ділитися враженнями.

- У мене так трусилися руки, що коли я вставала йти вже здавати, випали всі шпори, препод нічого б не помітив, якби Пашка Воронін не засміявся, зараза, на всю аудиторію, - розповідала Надя, - у результаті три ледве випросила, а то, взагалі, хотів відправити на перездачу.

- Як це випросила? - здивувалася я.

- Хвилин десять вмовляла. Непробивний був, - вона зітхнула, - довелося пообіцяти реферат на тридцять сторінок.

- І він повірив тобі?

- Ні! Поставив у заліковці тільки оцінку, а підпис сказав, поставить, коли побачить реферат.

- У мене на другому курсі теж так було, - згадала Свєта, - я тоді на іспит не принесла конспект із лекціями, бо в мене його не було. Потім тиждень мучилася та переписувала, щоб він свій підпис поставив.

- Так можна було взяти чужий конспект та просто поміняти лицьову частину зошита, - видала свої пізнання Надя.

- Спочатку я так і зробила. Не пройшло. Викладач попався досвідчений - зрівняв почерк.

Народ у кафе додавався. Залишалися не зайнятими тільки кілька столиків.

- То ти летиш в Італію? - запитала мене Віра.

- Так. Через тиждень. А ви куди збираєтеся?

- Кіпр. Того ж року батьки там були. Їм сподобалося. А ти, Свєта, куди?

- Поки що не визначилася. Можливо з Лізою в Італію, - вона подивилася на мене, - Візьмеш із собою?